Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Антикорупційна аналітика: перспективи для регіонів

Бер / 19
27

Боротьба з корупцією — гостре питання українських реформ. Корупція, мов вірус, може заражати не лише конкретних чиновників, а й саме законодавство та нормативні акти. І боротьба з нею стає питанням різностороннім.

Про те, що таке аналітика в антикорупційний сфері, яким чином така робота відрізняється від прямих активностей та акцій, що спрямовані на підвищення обізнаності громадян та реагування на конкретні правопорушення, а також якою може бути антикорупційна аналітика на регіональному рівні розповів спеціально для нашого порталу експерт Центру політико-правових реформ Антон Марчук.

У чому полягає специфіка аналітичної роботи в антикорупційному напрямку загалом?

— Ми виходимо з того, що у нас є загальнодержавна антикорупційна політика, яка має різні складові. Є два великих напрямки антикорупційної діяльності: запобігання корупції і розслідування корупції, наслідком якого має бути покарання за правопорушення.

У кожному з цих напрямків є певний сегмент аналітичної роботи, хоча у запобіганні цього дещо більше. Фактично аналіз зводиться до того, що ми намагаємося виявити причини корупції як загалом, так і в певних сферах, намагаємося зрозуміти, яким чином ці причини можна усунути. Наприклад, це може бути питання недосконалості нормативного регулювання чи, можливо, в певних сферах це регулювання просто застаріло, і якщо його оновити, застосувати деякі нові технології та інструменти, — цю проблему можна суттєво зменшити. Або ці причини пов’язані з тим, що закладена непрозорість в певних процедурах.

В аспекті покарання за корупцію ми фактично аналізуємо, як діють спеціально уповноважені органи. Ми як громадськість, звичайно, можемо лише звертатися, наприклад, із певними заявами про правопорушення до компетентних органів. Далі компетентні органи мають притягати цих осіб до відповідальності.

Ми можемо моніторити діяльність таких органів, аналізувати певні недоліки в їхній роботі, виявляти проблеми нормативного регулювання, законопроекти або проекти рішень, які послаблюють ці органи чи створюють перешкоди їхній діяльності.

Про які конкретно органи зараз ідеться?

— Насправді таких органів багато, тому що існують різні види відповідальності за корупцію.

Якщо ми говоримо про дисциплінарну відповідальність за пов’язані з корупцією правопорушення, то це може бути, наприклад, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, Вища рада правосуддя, яка притягує суддів до дисциплінарної відповідальності.

Якщо говорити про державну службу — дисциплінарні комісії в органах виконавчої влади на державній службі або Комісія з питань вищого корпусу державної служби.

Якщо ми говоримо про адміністративну відповідальність, там також досить значний сегмент органів, але насамперед це Національне агентство з питань запобігання корупції, органи прокуратури, поліція і Служба безпеки, яка досі може складати протоколи за пов’язані з корупцією адмінправопорушення.

Якщо ми говоримо про кримінальну відповідальність, то це теж досить значний блок органів. Насамперед – Національне антикорупційне бюро, національна поліція, Державне бюро розслідувань і органи прокуратури, які здійснюють процесуальне керівництво в усіх розслідуваннях корупційних злочинів.

Також усюди залучені суди, тому що, наприклад, дисциплінарну відповідальність можна оскаржувати в межах адміністративного судочинства, кримінальні провадження розглядаються судом і там особа визнається винуватою чи її виправдовують.

У контексті цього якою може бути аналітика на регіональному рівні? Що може бути об’єктом цієї аналітичної діяльності і в яких межах?

— Тут треба розуміти, що антикорупційна політика має охоплювати не тільки національний, а й місцевий рівень. Зокрема, якщо ми повертаємося до того, що включає аналітика у сфері запобігання корупції, її можна робити і на місцевому рівні, виявляючи причини або передумови виникнення певних корупційних ризиків на місцевому рівні.

Наприклад, у певних процедурах, які існують для надання в оренду комунального майна або розподілу земельних ділянок в межах міст і виділення їх під забудову. Також треба аналізувати, чи прозора діяльність органів місцевого самоврядування, чи дотримуються вони всіх встановлених вимог. Це так само пов’язано із корупційними ризиками, коли, наприклад, органи місцевого самоврядування не публікують проекти рішень, виносять якісь проекти рішень з голосу під час засідань тощо.

Отже, власне, в аспекті запобігання навіть у регіонах є досить великий спектр роботи щодо виявлення ризиків корупції саме на місцевому рівні.

В аспекті покарання за корупцію такої роботи дещо менше, тому що, як правило, коли ми говоримо про відповідальність за корупційні правопорушення, наразі у фокусі антикорупційної політики, насамперед, високопосадовці. Тому вся увага привернена до діяльності НАБУ, антикорупційної прокуратури і далі, відповідно, коли буде створений антикорупційний суд — то і до нього.

У такому векторі аналізувати щось саме на місцевому рівні складніше, однак також можна думати, наприклад, про аналіз статистичних відомостей, судової практики, зокрема, з притягнення посадовців регіонального та місцевого рівня до адміністративної відповідальності. НАЗК складає багато протоколів на посадовців саме місцевого рівня і можна досліджувати, чим ці протоколи завершуються, як їх розглядають у судах, чи визнають суди цих осіб винними, якщо визнають, то яка мотивація, якщо не визнають, то в чому проблема. Чи це суд, скажімо, не бачить підстав для притягнення до відповідальності? Або проблема в НАЗК чи національній поліції, яка не може протокол скласти?

Чим аналітики ПРОТИкорупції відрізняються від активістів-антикорупціонерів?

— Зазвичай активісти з громадських антикорупційних організацій зосереджують діяльність на розслідуванні певних правопорушень, на перевірці декларацій, на аналізі процедур закупівель. Тобто не аналізують, скажімо, як втілюється антикорупційна політика, які є причини корупції, у чому недосконалість нормативного регулятивного, а акцентують увагу на тому, як ті правила, які сьогодні існують, виконуються. Таким чином вони намагаються виявити, наприклад, випадки конфлікту інтересів, або випадки, коли не дотримані вимоги законодавства про публічні закупівлі, чи надана неповна інформація в електронних деклараціях.

Натомість наша діяльність (ЦППР — прим.ред.) зосереджена насамперед на законодавчому регулюванні, яке встановлює ці правила. Також ми намагаємося зрозуміти, якою має бути антикорупційна політика, у чому мають полягати її пріоритети, виходячи з досліджень, які існують (політологічні, соціологічні, поведінкові тощо).

Ми намагаємося фактично поєднати такі дослідження, які показують, у чому причини корупції, або чому, наприклад, антикорупційна політика в деяких державах неефективна.

Так ми створюємо місток між різними науковими дослідженнями та нашою практикою. І враховуючи попередній український досвід, досвід інших країн, враховуючи різні дослідження — намагаємося зрозуміти, яким чином має функціонувати загалом вся антикорупційна політика в Україні для того, щоб вона була ефективною і рівень корупції зменшувався.

Як регіональні експерти можуть долучитися до зміни стратегії?

— Антикорупційна політика охоплює не тільки Київ, не тільки органи національного рівня — вона так само має охоплювати і місцевий рівень, враховувати недосконалості, які зараз дозволяють вчиняти корупційні правопорушення на місцевому рівні.

У нас триває децентралізація, і це також має враховуватися, зокрема в антикорупційній політиці.

Якщо попередня стратегія, яку готували і приймали у 2014 році, була зосереджена на побудові антикорупційної інфраструктури на національному рівні, то тепер нам треба враховувати ще й проведення децентралізації і обставини, які склалися внаслідок цього.

Зараз ми маємо приклади з різних міст, коли місцева влада зрощується з силовим боком. Це дозволяє їм фактично робити в місті все, що заманеться. Це варто враховувати в антикорупційній політиці і при підготовці антикорупційної стратегії.

За рахунок цього регіональні аналітики, які добре розуміють, у чому полягають проблеми або як функціонує корупція на місцевому рівні, можуть надавати цінні рекомендації та пропозиції, що саме має робити держава як з точки зору нормативного регулювання, так і з точки зору правозастосування, щоб усувати передумови для корупції на місцевому рівні; або як можна посилити громадський контроль, наприклад, за органами місцевого самоврядування; що може робити громадськість, щоб органи місцевої влади ефективно функціонували та виконували покладені на них функції. Умовно кажучи, пристосувати загальні принципи антикорупційної політики саме до місцевого рівня, і визначити, через які механізми ці принципи найкраще втілювати.

З одного боку, ми говоримо про долучення регіональних експертів до підготовки національної стратегічної аналітики, з іншого боку — про роботу аналітиків у напрямку того, яким чином слід імплементувати національні законодавчі норми на регіональному рівні?

— Це двосторонній рух. Коли аналітики на місцях розуміють, у чому полягають проблеми, вони можуть запропонувати певні шляхи для того, щоб це було включено до загальнонаціональної стратегії.

При цьому, коли стратегія буде прийнята, місцеві аналітики можуть долучатися до розробки законодавчих змін, які передбачені на національному рівні. І після того, як ці механізми функціонування змінені, вони можуть здійснювати моніторинг, чи ці зміни взагалі втілюються на практиці та чи дійсно мають очікуваний ефект.

Тому що, як демонструють різні дослідження, часто буває, що певні заходи, які в теорії мали би сприяти зменшенню корупції, — призводять до абсолютно протилежного результату в умовах системної корупції.

Треба розуміти, що боротьба з корупцією має на меті не лише зменшення кількості цих правопорушень. Боротьба з корупцією — це один з необхідних елементів для досягнення вищої якості врядування.

Від підвищення якості врядування будуть вигравати абсолютно всі, адже краще врядування — це краща соціальна політика, політика у сфері освіти, медицини тощо. Зараз у нас є значна кількість інститутів, які фактично охоплені певними приватними інтересами. Вони відстоюють саме ці приватні інтереси, а не публічний інтерес суспільства загалом.

Нам необхідно через цілий комплекс заходів намагатися створити таку систему управління у державі, щоб вона відстоювала інтереси суспільства, публічний інтерес, а не приватний. І боротьба з корупцією, антикорупційна політика загалом — це лише один із напрямків, які необхідні для того, щоб якість урядування вдалося підвищити.

Антикорупційна політика дуже тісно пов’язана з усіма реформами та стратегіями. Як демонструють дослідження та практика інших країн, найефективніше — коли антикорупційна політика поєднується з іншими секторальними реформами, коли вона тісно поєднана, наприклад, із судовою реформою, з реформою органів правопорядку, з реформою державної служби тощо.

Коли всі ці стратегії між собою більш-менш уніфіковані, гармонізовані, — тоді спостерігається синергетичний ефект: за рахунок комплексу антикорупційних заходів разом із заходами іншого характеру у секторальних реформах ми отримуємо кращу якість урядування.

Інтерв’ю підготувала
Ксенія Дітчук

Версія для друку

коментарі