Що в системі українського правосуддя може бути діджиталізовано, а що — в принципі ні? Як адекватно оцінити ефективність діджиталізації правосуддя? Які можуть бути варіанти й рішення для діджиталізації у судовій системі та про що свідчить закордонна практика?

Про це в черговому випуску подкасту «Гід реформ» розповіли Роман Смалюк, експерт Центру політико-правових реформ, та Володимир Іванов, директор системи ActiveLex. І хоча запис розмови відбувся кілька місяців тому, всі висловлені думки залишаються актуальними.

Центр політико-правових реформ провів у 2022 році оцінювання української системи правосуддя за методикою EU Justice Scoreboard, один із блоків якого був присвячений рівню діджиталізації правосуддя — наскільки адаптоване законодавство під запровадження різноманітних цифрових сервісів, наскільки ці сервіси впроваджені на практиці тощо.

«За нашими оцінками, рівень діджиталізації українського правосуддя достатньо високий. Звісно, ми всі знаємо про проблеми, які існують на практиці, зокрема недостатній рівень забезпечення технічними ресурсами, недофінансування судів тощо. Але необхідний фундамент для подальшої цифровізації правосуддя в нас створений», — зазначив Роман Смалюк.

Якщо говорити про те, що саме може бути діджиталізовано у сфері правосуддя, то особливих бар’єрів немає, оскільки сучасний стан розвитку цифрових технологій перебуває на досить високому рівні.

Але, за словами експерта, проблема в тому, що діджиталізація правосуддя вимагає трьох компонентів:

1. Апаратне забезпечення, ситуація з яким у нас дуже погана. Станом на кінець 2021 року, згідно зі звітом Державної судової адміністрації України, рівень забезпечення засобами інформатизації судів першої апеляційної інстанції був 80 %, персональними комп’ютерами — 90 %, серверами — 75 %, і найкатастрофічніший рівень забезпечення був засобами для відео- та аудіофіксації судових засідань і засобами для проведення відеоконференцій — на рівні 60 %. Зрозуміло, що з початком повносаштабної війни ситуація погіршилася.
2. Програмне забезпечення. Дуже довго відбувається розробка Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), бо це вимагає величезної кількості ресурсів.
3. Люди, які будуть працювати з цими системами. Існує проблема з апаратами судів — досвідчені професійні помічники суддів йдуть на інші робочі місця через проблему з фінансуванням судів.

«Тому, коли ми говоримо про діджиталізацію українського правосуддя, маємо насамперед думати над рішеннями, які будуть найменш затратними з точки зору витрат і використання людського ресурсу, а також принесуть найбільшу користь. Одним із таких рішень я бачу завершення нарешті побудови електронної системи документообігу. Але, звісно, це дуже дорого й буде вимагати багато ресурсів», — зауважив Роман Смалюк.

Погоджується з думкою експерта й Володимир Іванов: нормативна база, бажання діджиталізувати всі процеси чи максимально діджиталізувати українське правосуддя — є, ресурсів — недостатньо.

Якщо говорити про досвід України в галузі відкритих даних, те, що доступно для користувачів з боку держави, — здебільшого більш просунутий продукт, ніж у Центральній та Східній Європі.

Тому, за словами пана Володимира, український правник, який стикається з використанням відкритих даних, якщо навіть йдеться не про комерційні продукти, а про те, що надає держава, має змогу працювати з більш просунутими продуктами, може робити пошук, інтегрувати. При цьому він має бути технічно освіченим.

«Порівнюючи з країнами Центральної та Східної Європи, рівень діджиталізації в цьому напрямку у нас досить пристойний. Багато процесів були загальмовані чи зупинилися через повномасштабну війну, але, я думаю, що потенціал у нас великий. Дійсно, встає проблема ресурсів, і якщо після Перемоги вона буде вирішена — у нас є тут політична воля, є досвід діджиталізації в багатьох різних аспектах суспільного життя, тому, я думаю, перспективи досить гарні», — зазначив Володимир Іванов.

Більше слухайте в подкасті «Гід Реформ»:

Або в YouTube: