Не лише всі громади, а й питання, які для них важливі, мають свої особливості. Відповідно, ефективні методи взаємодії між владою та громадою в одній можуть бути взагалі недієвими для решти.
Органи публічної влади різних рівнів постійно шукають оптимальну модель організації участі громадськості: «Коли та як цей процес має відбуватися? Під чиїм контролем та в які строки? Як виміряти отримані результати?»
В умовах сьогоднішньої кризи, спричиненої Covid-19, актуальність цих питань зросла ще більше.[1] Раніше найуспішнішими вважалися інструменти громадської участі, за яких обговорення проводиться за особистої присутності обох сторін — мешканців та чиновників, і всі емоційні та активні громадяни можуть особисто висловити підтримку чи непогодження з предметом обговорення.
Чи реально перенести залучення громадськості у віртуальний світ та які особливості потрібно врахувати — ділиться думками міжнародний експерт Ради Європи Quintin Oliver на прикладі публічних консультацій.
Успішно проведені публічні консультації сприяють зміцненню довіри та поваги мешканців до органу влади чи місцевого самоврядування, дозволяють досягти балансу компромісів між сторонами.
З іншого боку, неякісно організовані та проведені консультації можуть призвести до проблем, пов’язаних із затримкою чи іншими труднощами для прийняття рішення та його подальшої імплементації, знижують рівень довіри громадськості до органів публічної влади аж до підриву демократичних принципів його діяльності.
Як забезпечити участь громадськості у цей складний час?
Інститут консультацій на основі кращих практик проведення публічних консультацій доповнив та вдосконалив загальні рекомендації.
Перше завдання — визначити, чи публічні консультації дійсно потрібні. Чому? Яка їх мета та бажаний результат?
Наступне організаційне завдання — чітко визначити осіб чи орган, відповідальні за:
Це короткий етап до початку публічних консультацій, який передбачає аналіз ключових питань.
Його результати дозволять пересвідчитися:
Це ключовий етап, від якого залежать отримані результати публічних консультацій. Для повноцінного досягнення мети публічних консультацій важливо залучати всі зацікавлені сторони, та залежно від них обирати оптимальні методи залучення.
На початку проводиться ідентифікація та профілювання стейкхолдерів (зацікавлених сторін та осіб). У процесі ідентифікації зацікавлених сторін важливо подбати про повноту залучення — обов’язково не забувати та не відкидати групи осіб, до яких рідко прислуховуються.
Профілювання зацікавлених сторін передбачає їх характеристику: хто вони, що роблять, який в них рівень впливу?
Безпосередньо картування стейкхолдерів — це складання «карти зацікавлених сторін» для забезпечення відповідного розподілу ресурсів (людських, фінансових та технічних).
Картування передбачає групування стейкхолдерів за різними критеріями:
При складанні плану проведення публічних консультацій рекомендовано враховувати низку важливих аспектів, чітке визначення яких полегшить роботу.
Часто план складають з урахуванням таких підрозділів:
У цей непростий час ви можете використати багато різних онлайн-способів залучення. Але чи дозволять вони залучити всіх стейкхолдерів та «почути кожного»?
Онлайн-опитування не дозволить досягнути репрезентативних результатів (з точки зору повноти залучення зацікавлених сторін).
Необхідно використовувати різні методи консультацій: за допомогою електронної пошти, телефоном, sms-повідомленнями тощо.
Саме тому картування стейкхолдерів дуже важливе. Цей метод дозволяє ідентифікувати та залучити ключові групи, а в результаті обрати найбільш прийнятні методи для ведення діалогу з кожною з них.
Христина Тибінка
(За матеріалами Quintin Oliver
«COVID-19: Recommendations for Maintaining
and Improving Citizens’ Engagement
during Covid-19 Restrictions»)
[1] В умовах звичайного часу поради Ради Європи для ефективного залучення громадськості сформульовані у Рекомендації CM/Rec (2018) 11 Комітету міністрів державам-членам щодо необхідності посилення захисту та сприяння простору для громадянського суспільства в Європі (Прийнята Комітетом міністрів 28 листопада 2018 року на 1330-му засіданні заступників міністрів).