Доки одна частина громадянського суспільства активно закликає до публікації відкритих даних, інша частина – не знає, що це таке та як воно працює.
До останніх часто можна віднести аналітичні центри, які готують дослідження про результати імплементації інституційних реформ: конституційної, судової, органів правопорядку, адмінреформи тощо.
Тож давайте разом розбиратися, чи потрібні відкриті дані (open data) аналітикам реформ.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» у 2011 році визначив поняття відкритих даних та умови їх використання (стаття 101).
Пункт 1 статті 101 Закону: Публічна інформація у формі відкритих даних – це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання.
Пункт 2 статті 101Закону: Публічна інформація у формі відкритих даних є дозволеною для її подальшого вільного використання та поширення.
У 2015 році Державне агентство з питань електронного урядування презентувало єдиний портал відкритих даних data.gov.ua. А вже у 2016 році Україна приєдналася до «Хартії відкритих даних» – тобто взяла на себе зобов’язання робити урядові дані відкритими за замовчуванням.
Те, що відкриті дані перейшли з категорії «що це взагалі таке» до «must have» – значною мірою заслуга громадськості. Адже про open data багато розповідають Громадянська мережа ОПОРА, Тексти.org.ua, 1991 Open Data Incubator та інші. Постійні запити на якісні набори даних надходять від активістів, журналістів, розробників електронних сервісів.
Чому? Тому що втілення мрії про електронне врядування без доступу до відкритих даних – на практиці малоймовірне. І про це говорять вже не перший рік.
Відкриті дані — це масиви публічної інформації, яку органи влади публікують у вільному доступі в інтернеті. Наприклад, дані про витрати бюджету, роботу чиновників, законодавчі акти чи дозвільну документацію.
У червні цього року чинності набули зміни до Постанови КМУ № 835 «Про затвердження Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню в формі відкритих даних». Як результат – перелік наборів, які підлягають оприлюдненню, розширився з 616 до 887, щороку має відбуватися оцінка роботи розпорядників даних, запроваджена премодерація, що посилює контроль за якістю даних.
Постанови, які стосуються оприлюднення відкритих даних, готує Державне агентство з питань електронного урядування. Ця структура також опікується Єдиним порталом відкритих даних.
На сайті Міністерства цифрової трансформації України читаємо:
«Наразі дев’ять українських міст приєдналися до Міжнародної хартії відкритих даних – Львів, Вінниця, Дніпро, Дрогобич та Чернівці – у 2017 році, Івано-Франківськ, Кропивницький, Тернопіль та Хмельницький – у 2019 році.»
Щойно міста відкривають дані – одразу на їхній основі починають з’являтися корисні сервіси для громади. Наприклад, #Дніпро розумне місто (мапа Дніпра з даними за 27 темами) або Муніципальний чат-бот LvivCityHelper для швидкого доступу до публічної інформації міста 24/7 прямо через Фейсбук-менеджер.
Щоб показати, наскільки впливова може бути аналітика даних, слід пригадати одну історію.
Її звали Флоренс Найтінгейл, їй було 38 і вона хотіла реорганізувати військово-медичну службу. Флоренс аналізувала смертність у військах та встановила, що у більшості випадків солдати гинули через причини, яким насправді можна було запобігти (наприклад, через антисанітарію). Її звіт був опублікований у 1858 році та містив графіки та діаграми.
Іноді цю історію наводять як приклад початків соціальної статистики, іноді – як приклад журналістики даних. А про Флоренс Найтінгейл пам’ятають як про засновницю сучасної сестринської справи та соціальну реформаторку.
В Україні 21 століття аналіз відкритих даних впливає на три основні фактори:
«Масивні датасети дають можливості для проведення експериментів в масштабах, що до цього були немислимими в різного роду дослідженнях. У час, коли зароджувався біхевіоральний напрям в політології в 1930-их роках, а надто в 1950-60-их роках, коли він став популярним, спостерігалися подібні тенденції: з’явилася можливість обробляти небачені в той час об’єми інформації. Тоді йшлося насамперед про соціологічні вимірювання, сьогодні ж мова йде про Big Data, набори даних з мільйонами показників. В Україну популярність біхевіоралізму в політології прийшла в 90-их роках, і саме різницю в часі – близько 40 років – можна умовно окреслити як відставання в українській політології від американської. На разі ж, володіючи інструментами й навичками роботи з великими масивами даних, Україна може долучатися до світової науки і робити те ж саме, що робить увесь світ у той самий час», – пояснював важливість даних Денис Великожон, випускник політології в Острозькій академії та учасник магістерської програми «Східно-Європейські студії» в Варшавському університеті, під час дискусії «Відкриті дані для науки та аналітики».
Відкриті дані можна використовувати, коли людина їх розуміє, а комп’ютер може їх обробити (тобто якщо розпорядник даних опублікував їх відповідно до вимог).
Тепер розглянемо роботу аналітика з даними крок за кроком.
Останній етап – а саме візуалізація даних для аналітики – дотична до галузі журналістики даних. Такий тип матеріалів активно розвивається в Україні, адже великі та яскраві візуалізації – це не лише можливість побачити тенденції у різних сферах життя, а й цікавий інформаційний продукт, що вабить читача-користувача. Тим паче, що сучасні технології дозволяють як створювати креативні статичні інфографіки, так і генерувати, до прикладу, інтерактивні карти.
Що робити, наприклад, регіональному аналітику чи аналітикині Громадської мережі публічного права та адміністрації? Особливо, якщо він не досліджує законопроекти Верховної Ради?
Використовувати відкриті дані в роботі аналітичного центру чи ні – персональне рішення експерта. Усе залежить від сфери дослідження, його особливостей, предмету та об’єкту аналізу. Проте відкриті дані – це джерело інформації. Як писав дослідник Big Data Сет Стівенс-Давідовіц у книзі «Усі брешуть, але інтернет знає твої думки»: «Найкращий спосіб отримати правильну відповідь на питання – це об’єднати всі доступні дані».
Ксенія Дітчук,
керівник проекту Центру політико-правових реформ
Джерело: Громадський простір