Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Що важливіше в умовах пандемії — права людини чи публічний інтерес?

Гру / 20
03
image

Пандемія COVID-19 оголила низку проблем щодо забезпечення прав людини в Україні.

Між іншим, найбільш гостро громадяни сприймають рішення державних органів, які обмежують їхні права. Зокрема, постановами Кабінету Міністрів України запроваджено заборони й обмеження щодо реалізації прав на свободу пересування, мирні зібрання, працю, отримання медичної допомоги, освіту тощо.

Норми цих урядових актів вже стали предметом судового контролю з боку Конституційного Суду України. І хоча провадження у частині їх відповідності Конституції України закрили через нечинність приписів на час розгляду, Суд констатував, що таке глибоке втручання в реалізацію прав людини та громадянина можливе лише на підставі обмежень, установлених законами України.

Водночас очевидно, що ситуація з поширенням хвороби й надалі вимагатиме оперативного реагування та вирішення. Верховна Рада України як орган законодавчої влади має ухвалити рішення, необхідні для забезпечення інфекційної безпеки громадян України та інших осіб, які перебувають на території країни.

Представницькі органи та уряди держав, що зазнали впливу пандемії (а це майже всі держави світу, зокрема всі європейські країни), в умовах, коли кількість хворих та загиблих постійно зростає, відшукують оптимальну модель карантинних заходів. Принаймні жодна країна Європи ще напевно не знає, як діяти, щоб стримати пандемію та мінімізувати кількість її жертв.

Україна нині — одна з лідерок за приростом захворілих та померлих від коронавірусу. Водночас українці чутливі до будь-яких посягань на їхні права, особливо якщо це стосується права на працю, що надважливо для більшості громадян з огляду на низький рівень матеріального добробуту.

Втручання держави у права людини

Українська влада чи не вперше за часи незалежності стикнулася з необхідністю такого глибокого втручання в реалізацію громадянами їх основних і дуже важливих для життєдіяльності людини прав і свобод. З позиції представників влади, саме ці обмеження зможуть розірвати ланцюжок розповсюдження хвороби.

Пандемія COVID-19 спричинила зміни у всіх сферах життя переважної більшості сучасних держав. Перед людством постав виклик, що потребує адекватного вирішення, яке водночас не виходитиме за межі надбаних цивілізацією цінностей.

На жаль, нині державні рішення ухвалюють в умовах зростаючої напруги, паніки, невдоволення, розгубленості — під впливом негативних емоцій та реакцій. А суспільству разом із владою ще необхідно дійти консенсусу у вирішенні питання про межі втручання держави у права людини.

Критерієм глибини такого втручання є зміст публічного інтересу, закладеного в основу обмежень і зобов’язань. На наше переконання, чітке формулювання такого змісту та окреслення меж допустимого втручання грає вирішальну роль у тому, як громадяни сприйматимуть необхідність підкоритися волі держави та зазнати обмежень у своїй життєдіяльності.

До того ж, навіть подолавши COVID-19, людство не убезпечено від інших подібних загроз та необхідності знову вирішувати, з одного боку, як діяти в інтересах суспільства, а з іншого, як не допустити порушення прав людини.

Так, згадаймо заяву голови Всесвітньої організації охорони здоров’я Тедроса Аданома Гебрейєсуса під час медіа брифінгу щодо COVID-19: «Це буде не остання пандемія. Історія вчить нас, що спалахи й пандемії — це факт життя. Але коли настане наступна пандемія, світ має бути готовий — більш готовий, ніж був цього разу… Кожна країна у своєму прагненні до нормалізації життя на новому рівні повинна виділяти ресурси на цілі суспільної охорони здоров’я, інвестуючи в більш здорове і безпечне майбутнє».

Критерії обсягу та глибини обмежень

Права та свободи людини й громадянина — це фундаментальні надбання людства, важливий елемент у процесі становлення та соціалізації кожного індивіда, адже вони дозволяють задовольняти свої потреби та реалізовувати власний потенціал у різних сферах суспільного життя.

Згідно зі ст. 21 Конституції України, права людини є невідчужуваними і непорушними; відповідно до ч.2 ст.22, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Основний Закон містить застереження щодо можливості обмеження прав і свобод людини і громадянина. Але функціонування суспільства та держави обов’язково породжує ситуації, які вимагають від держави впливати на поведінку людей, і потребують прийняття виважених рішень, які б дозволили максимально задовольнити і потреби людини, і забезпечити загальне благо.

Права людини гарантовані низкою міжнародних та національних актів. Окрім цього, на державу покладені позитивні зобов’язання забезпечення основних прав і свобод людини.

Водночас держава може відступати від цих зобов’язань під час суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації (ч. 1 ст. 15 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Зокрема це може стосуватися свободи пересування, зібрань, приватного та сімейного життя.

Критерієм встановлення обсягу та глибини обмежень і зобов’язань протиепідемічного характеру має виступати співвідношення публічного та приватного інтересу у сфері інфекційної безпеки та здоров’я населення. Через поширення коронавірусу під загрозою опинилося життя і здоров’я людей, що становлять фундаментальні конституційні цінності.

У цьому випадку держава має сформувати відповідь на питання: як необхідність збереження життя та здоров’я необмеженого кола людей (можливо, достатньо великої кількості людей) переважає обов’язок гарантування інших прав людини і громадянина, насамперед соціально-економічного та особистісного характеру? І де та межа, яку не вправі перетнути держава, коли впливає на перебіг відносин, пов’язаних із запровадженням карантинних правил.  

Висновки

Принцип прав людини ґрунтується на ідеї, що люди в будь-якому випадку мають право та можливість обрати для себе певний спосіб життя. Але за умов, що можливість такого вибору може призвести до несприятливих наслідків для інших людей, спричинити погіршення їхнього здоров’я, або стати загрозою для життя, публічна влада має право обмежити людину у варіативності її поведінки, яка за звичайних умов вважається правомірною.

Зміст публічного інтересу в умовах пандемії полягає в необхідності рятувати життя людей та відновлювати їхнє здоров’я. З огляду на це, законодавча влада вправі сформувати правила поведінки для всіх суб’єктів права, зокрема й такі, що обмежують права й свободи людини.

Крім того, в Україні має відбутися публічна дискусія у дискурсі необхідності вакцинації, яку експерти, зокрема й представники держави, розглядають як панацею від хвороби, а водночас українці не мають єдиної думки щодо її доцільності. Обізнаність людей у питаннях якості вакцини, наслідків щеплення для здоров’я стане підґрунтям для досягнення консенсусу в суспільстві, без якого впровадження жодних обмежень і зобов’язань не матиме бажаних результатів.

Ірина Бойко,
доцентка кафедри адміністративного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, кандидат юридичних наук, експертка Мережі UPLAN

Ольга Мірошник,
регіональна координаторка Мережі UPLAN у Харкові

Версія для друку

коментарі