Одна із семи рекомендацій Європейської Комісії, які необхідно виконати для початку переговорів щодо членства України в ЄС, стосується боротьби з корупцією. 

І хоча вона значною мірою виконана, зокрема призначено нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) та директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ), боротьба з корупцією на цьому не завершується.

Для того, щоб зрозуміти, що в цьому напрямку ми робимо правильно, а що не так, де потрібно докласти спільних зусиль для швидшого й ефективнішого подолання корупції, варто розглянути складові антикорупційної реформи.

На думку Миколи Хавронюка, члена правління Центру політико-правових реформ, вся система запобігання й протидії корупції складається з п’яти основних елементів.

Перший елемент — політичний: це політична воля, імпульс, поштовх, який надає всім бажання, сил, наснаги, щоб боротися з корупцією.

Далі для цього вибудовується необхідна законодавча база. Відповідно до ст. 19 Конституції України, всі державні органи, органи місцевого самоврядування мають діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, визначений Конституцією й законами. Таким чином, якщо держава бореться з корупцією, вона має робити це на законних підставах.

Третій елемент — це заходи контрольного та іншого характеру, яких ми вживаємо, щоб розроблені закони діяли й досягали мети.

Четвертий — невідворотність відповідальності.

П’ятий — спільна діяльність суспільства й держави, суспільства й міжнародних партнерів, нетолерантність до корупції, контроль за державою, що сприятиме виникненню політичної волі.

Ці елементи повсякчас оновлюються, але деякі проблеми — як були, так і залишаються. Детально розповів про них Микола Хавронюк у ході Клубу «Активної Громади».

Політична воля

У трикутнику політичної волі треба звернути увагу насамперед на діяльність і рішення президента. 

Президент — глава держави, тож від нього багато залежить. Він ініціює певні закони, підписує їх та має право не підписувати, формує науково-консультативні та інші ради, які повинні виробляти державну політику в антикорупційній сфері, опирається на Раду національної безпеки і оборони, що відносить корупційні питання до безпекових питань тощо.

Який стан справ на сьогодні? 

Експерт розповідає: «У 2019 році було створено Національну раду з питань антикорупційної політики, яка наразі не працює. Коли тривав процес із призначенням керівника САП, президент не втручався. Жодних антикорупційних ініціатив від президента за цей час не було».

Що стосується Верховної Ради України, то, за словами Миколи Хавронюка, вона створювала перепони під час обрання нового керівника САП, затягувала з ухваленням Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми. Кабінет міністрів України також не сприяв діяльності конкурсної комісії по САП та НАБУ.

«Отже, ситуація щодо політичної волі, на жаль, не дуже хороша», — констатує експерт.

Нормативно-правова база антикорупційної реформи

Починаючи з 2014 року в цьому питанні все ніби добре: є окремий закон про запобігання корупції, закон про НАБУ й закон про Агентство з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Існує вже друга Антикорупційна стратегія та інші закони.

Ухвалюються закони, покликані сприяти боротьбі з корупцією й в інших сферах. Зокрема, що стосується політичної корупції — є антиолігархічне законодавство, закони про фінансування політичних партій, про вибори за відкритими списками тощо. 

Якщо говорити про запобігання корупції на публічній службі, то багато зроблено під час ухвалення нового закону про державну службу: передбачено конкурсні засади для вищого корпусу державної служби. 

Законодавство про судоустрій і статус суддів — знову оцінюється позитивно: доброчесність суддів забезпечується через порядок їхнього обрання, кваліфікаційне оцінювання тощо.

Микола Хавронюк зазначає: «Якщо говорити про різні сфери — ніби багато чого зроблено. Тепер залишилося подивитися, як ці закони діють, відслідковувати їхню реалізацію, контролювати й не давати їх змінювати».

Заходи

Що стосується третього елементу системи — в Україні передбачено, як врегульовувати конфлікт інтересів, хоча й не для всіх суб’єктів. У цьому плані необхідна й нормативно-правова база, й методичні рекомендації. На думку експерта, бажано, щоб Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) затвердило форму повідомлення про конфлікт інтересів, яка була б єдиною для всіх.

У нас побудована система електронного декларування й відповідного контролю, повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, про відкриття банківських рахунків.

На жаль, немає системи єдиної перевірки на доброчесність. Вона лише фактично задекларована, такі перевірки проводяться на основі окремих положень законів про НАБУ, про прокуратуру тощо. Отже, потрібен єдиний закон.

За словами Миколи Хавронюка, непогано унормували діяльність викривачів, які зараз можуть займатися відповідним контролем. Йдеться і про публічну звітність політичних партій, і про спеціальні перевірки, які проводяться під час конкурсів, про важливі закони щодо закупівель і продажів, які відбуваються під контролем тощо.

Але є прогалини, які залишаються актуальними роками. Зокрема, щодо моніторингу фінансового стану — немає порядку, затвердженого НАЗК та зареєстрованого в Міністерстві юстиції, що діяв би як належний порядок моніторингу. Рахункова палата й Державна аудиторська служба здійснюють фінансовий контроль, виявляють втрати коштів, розкрадання тощо, але немає справ у правоохоронних органах та вироків обвинувачених у судах за цими фактами. Таким чином, на думку експерта, ця діяльність абсолютно нерезультативна.

Невідворотність відповідальності

Для того, щоб відповідальність була невідворотною, насамперед необхідна інфраструктура. Вона створена — є потужні НАБУ, САП, які мають своїх керівників, працює Вищий антикорупційний суд (ВАКС), який займається справами топкорупції. За словами експерта, ці органи незалежні, професійні, їхні працівники підвищують свою кваліфікацію. 

Але й тут можна помітити певні проблеми: СБУ та Нацполіція продовжують розслідувати економічні злочини, які вони розслідувати не повинні.

В органів антикорупційної інфраструктури немає окремого статусу. Фактично склалася ситуація, коли й НАБУ, й Державне бюро розслідувань (ДБР), й Бюро економічної безпеки (БЕБ) ніби створені за єдиним зразком і працюють на один результат, але мають різну результативність. Тому потрібен єдиний закон про правоохоронні органи, який зробить ці органи уніфікованими в питаннях відповідальності, незалежності тощо.

За словами Миколи Хавронюка, у нас неякісний Кримінальний кодекс, спаплюжений Кримінально-процесуальний кодекс, і є потреба писати новий Кодекс про адміністративні проступки. При цьому є непогані положення в Цивільному процесуальному кодексі, які перегукуються з Кримінальним кодексом, зокрема щодо відповідальності за необґрунтовані активи.

«Слід написати Єдиний дисциплінарний кодекс для всіх публічних службових осіб у частині корупційних дисциплінарних правопорушень і дисциплінарних правопорушень, пов’язаних з корупцією. Адже однакові чи майже однакові за своїм статусом посадовці не можуть бути покарані по-різному за різними законами», — зауважує експерт.

Існує ще одна проблема — з місцевими судами: справи про корупційні правопорушення вони зовсім не розглядають або розглядають недостатньо ефективно.

Контроль з боку суспільства й партнерів

До партнерів, на думку Миколи Хавронюка, насамперед слід віднести Групу держав Ради Європи проти корупції (GRECO), яка постійно здійснює оцінку того, як Україна долає корупцію, а також дає свої поради й рекомендації. Боротися з корупцією допомагають Антикорупційна ініціатива ЄС в Україні, Трансперенсі Інтернешнл.

Є потужні українські антикорупційні організації, наприклад, Центр протидії корупції, Автомайдан, Антикорупційний штаб, Разом проти корупції, Центр політико-правових реформ та інші. Кожна з них займається зазвичай певною сферою, делегує своїх представників до державних органів. Хтось більше працює з аналітикою, хтось — з адвокацією. 

Найбільша проблема, за словами експерта, полягає в тому, що більшість населення не дуже хоче, не дуже готова й власне не дуже займається боротьбою з корупцією, мало хто захищає свої інтереси.

Замість підсумків

На думку Миколи Хавронюка, перелічені вади в результаті сприяють нелегітимності влади, недовірі населення до неї: «Чим більше в нас буде корупції, тим більше буде й злочинності: фінансової, господарської, майнової тощо. Буде несправедливий розподіл суспільних благ. Страждатиме малий і середній бізнес, який буде обкладатися додатковими корупційними податками. Буде відбуватися втрата податків через корупційність податкової та митної служб. Через нецільове використання міжнародної допомоги ми можемо втрачати своїх партнерів по воєнному блоку й по розвитку економіки тощо. І просто втрачати кошти. Будуть знижуватися інвестиції, буде економічний спад, соціальні проблеми».

Тому експерт радить: для того, аби цього не відбувалося, слід тримати руку на пульсі протидії корупції. Постійно робити все, що від нас залежить, щоб ці п’ять елементів існували, були ефективними й ми отримували позитивні результати.

Матеріал підготувала
Наталя Головата,
комунікаційна менеджерка Мережі UPLAN