Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

«З людьми та для людей» — запорука ефективного багаторівневого публічного управління

Жов / 19
16

Спочатку з’ясуємо, у чому сутність багаторівневого управління та які складові його ефективності.

Під багаторівневим публічним управлінням ми розуміємо систему інституцій, засобів та дій органів публічної влади різного управлінського рівня (наднаціонального, загальнодержавного, регіонального, місцевого і локального), скоординованих між собою та з недержавними партнерами, яка забезпечує досягнення спільно визначених цілей у певних сферах суспільного життя на основі поєднання територіального та галузевого підходів.

У принципі «З людьми та для людей» поєднуються два базові компоненти: мета («для людей») та засіб її досягнення («з людьми»).

Зазначена мета досягається за умови: 1) чіткого розуміння органами публічної влади та іншими учасниками процесу соціальних потреб та інтересів різних цільових груп суспільства й 2) адресних дій щодо задоволення цих потреб та інтересів.

Зазначений засіб досягнення вказаної мети є проявом сервісно-орієнтованої державної політики та будується на відкритості влади, громадській участі та комунікаціях на усіх етапах прийняття та реалізації управлінських рішень.

А ефективним багаторівневим публічним управлінням можна вважати таке, що забезпечує результативність, продуктивність та економність досягнення поставленої мети.

Умови, необхідні, щоб базоване на принципі «З людьми та для людей» багаторівневе публічне управління було ефективним:

  • механізми діагностики суспільних запитів та соціальних проблем, під якими розуміються незадоволені соціальні потреби та інтереси цільових груп;
  • механізми міжсекторної взаємодії, які забезпечують координацію та спільні дії усіх суб’єктів — органів публічної влади, громадських утворень та бізнес-структур, створюючи синергетичний ефект;
  • механізми самоорганізації представників цільових груп, які, з одного боку, забезпечують акумулювання, структуризацію та артикуляцію різнорідних потреб та інтересів членів цих груп, а з іншого — дозволяють більш повно задовольнити ці потреби й інтереси, залучаючи зовнішні та генеруючи внутрішні додаткові ресурси.

Особливе значення для ефективності багаторівневого публічного управління мають інструменти внутрішньорівневої та міжрівневої взаємодії.

Не менш важливими є чіткі критерії досягнення мети, за якими суб’єкти управління, з одного боку, планують та координують процес її досягнення, з іншого — споживачі управлінських продуктів мають змогу відстежувати цей процес та ініціювати його коригування. Адже усі результати є наслідком належної чи неналежної організації процесів.

Чи готова публічна влада реалізувати принцип «З людьми та для людей» разом із громадянським суспільством

Нещодавно була прийнята Програма уряду, яка містить 80 цілей. Серед них ціль 11.1: «Навчитися вимірювати рівень задоволеності українців від кожного контакту з державою — чи при одержанні публічної послуги, чи від контакту через колл-центр або письмового звернення».

За результатами дослідження роботи телефонних «гарячих ліній» центральних органів попередньої влади, яке провів Одеський інститут соціальних технологій, виявлено, що органи влади та офіційні особи зазвичай неналежно реагують на звернення по суті, а система роботи із телефонними зверненнями до кінця не відпрацьована: кожний ЦОВВ вибудовує ці служби на свій розсуд, є проблеми в комунікації цих служб із Урядовим контактним центром тощо.

Ціль 14.3: «Кожний крок нашої діяльності супроводжуватиме ефективна інформаційна кампанія з популяризації платформи для населення». 

Офіційні сайти органів публічної влади є основним засобом комунікацій цих органів з населенням. Навіть соціальні мережі не можуть повністю замінити цей інформаційний ресурс. Їх структура і змістовна наповнюваність регулюються низкою актів законодавства.

Громадський моніторинг офіційних сайтів ОДА (62%) та облрад (65%), який зробила Всеукраїнська асоціацією сприяння самоорганізації населення, показав такі недоліки досліджених сайтів: інформація неповна (рішення є, а додатків немає); відсутні акти, які мають бути у відкритому доступі; інформація часто застаріла та неактуальна; сайтом користуватися незручно та ін.

Ціль 10.6: «Ми стимулюватимемо інструменти прямої демократії, такі як, наприклад, “бюджети участі”». 

Заявлений Президентом України курс на поглиблення народовладдя передбачає використання усіх законних форм громадської активності і громадської участі. У тому числі, бюджети участі, які дедалі поширюються у громадах. Але ця форма громадської участі залучає небайдужих мешканців лише в якості спостерігачів, оскільки проекти, які обирає населення, реалізує сама влада — через власні комунальні або комерційні підприємства.

На відміну від бюджету участі, механізм соціального замовлення передбачає передачу владою бюджетних коштів саме ОГС, які самостійно реалізують свої проекти, залучаючи при цьому додаткові ресурси. Це більш високий рівень партнерства між владою та громадою й більша відповідальність ОГС (досвід Одеси).

На жаль, у Програмі уряду (поки що) немає згадки ані про соціальне замовлення, ані про такі інструменти демократії участі, як публічні консультації, громадські слухання, місцеві ініціативи, загальні збори та ін. І взагалі нічого не сказано про сприяння розвитку громадянського суспільства.

Досить часто має місце формальне проведення владою консультацій з громадськістю, неврахування її пропозицій при розробленні і прийнятті управлінських рішень, створення «кишенькових» громадських рад та імітаційної громадськості, які працюють за принципом «Чєго ізволітє?».

Щоправда, за останні роки відбулися зміни в законодавстві, створено чимало майданчиків для взаємодії громадянського суспільства та держави, зокрема: Національна рада реформ, Рада регіонального розвитку, Координаційна рада сприяння розвитку громадянського суспільства, Рада національної єдності тощо. Але ці структури не завжди працюють.

Так, аналіз структури та складу спеціалізованих підрозділів ОДА з комунікацій, який провела Всеукраїнська асоціація сприяння самоорганізації населення, показав, що безпосередньо комунікаціями з громадськістю займається лише незначна частина (десь 20%) працівників цих підрозділів. Решта же займається в основному PR-діяльністю або невластивими функціями.

Регламенти ОДА та регламентів обласних рад також не завжди відповідають вимогам щодо відкритості та прозорості діяльності органів влади, доступу громадськості до участі в управлінні.

Тож сьогодні слід визнати, що влада не зовсім готова до співпраці з громадськістю.

 Якою мірою громадянське суспільство готове реалізувати принцип «З людьми та для людей» спільно з владою

На міжнародному рівні громадянське суспільство України сприймається як потужне явище ‒ яке творить зміни (Дж. Райт). Всередині країни громадянське суспільство посідає третє місце за рівнем довіри після церкви та армії.

Активне громадянське суспільство сьогодні намагається контролювати та направляти владу. Вже зараз воно взяло на себе функцію «сторожового пса».

Але якщо раніше з громадянським суспільством рахувалися, тому що люди йому довіряли, а владі значною мірою ні, то зараз влада користується дуже високою довірою та намагається побудувати «пряму народну демократію» — без ЗМІ та інших посередників. Але, на думку експертів, українське суспільство без громадських інституцій не зможе рухатися далі.

Зараз у середовищі ОГС є серйозні суперечності на тему — чи треба і як треба взаємодіяти з новою владою. Одні гіперкритичні лідери вважають, що з нею взагалі нічого не можна вдіяти. А інші навпаки — що є достатньо широкий простір, тому що у влади бракує фахівців, власних ідей і планів. 

Сьогодні питання сталості громадянського суспільства важливішим, аніж питання його сили та впливовості. Адже маємо сильне громадянське суспільство, але не маємо сталої громадської участі, яка значною мірою пов’язана із браком ресурсів.

Сталість громадської участі можуть забезпечити Національний фонд розвитку громадянського суспільства України, регіональні програми сприяння розвитку громадянського суспільства, на місцевому рівні — соціальне замовлення.

Заслуговує на увагу й ініціатива Українського культурного фонду, який на засадах «спільно кошту» реалізує інституційний краудфандінг — коли внески роблять громадяни саме на розвиток ОГС, а не на їхні послуги. Така фінансова модель може дати ОГС сталість в сучасних динамічних умовах.

Завдяки соціальним мережам в нас сформувалося по суті два громадянських суспільства: «онлайн» і «офлайн». Коли вони об’єднаються та спрямують зусилля на конкретні дії, то зможуть диктувати умови політичному режиму, адже контролюватимуть увесь суспільний простір.

Водночас, останні дані соціологічних досліджень Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології свідчать, що частка мешканців України, які займаються волонтерською діяльністю, за останній рік зменшилася з 18% до 9%. А кількість українців, залучених до активної громадської діяльності, знизилася до 7,5% та стала меншою, ніж у 2013 році, коли таких було 8%.

При цьому спостерігається формування нового виду патерналізму в суспільстві: «Самі у громадському житті участі не беремо, але хай громадські організації самі зроблять все, що треба».

Виходить, що й громадянське суспільство не зовсім готове до співпраці із владою.

Рекомендації стейкхолдерам

1) ОГС треба перейти від протистояння з владою до співпраці з нею.

2) Спільними зусиллями науковців і експертів впливових ОГС слід розробити та впровадити стандарти державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства.

3) Слід активно розбудовувати мережі ОГС для реалізації потужних громадських ініціатив. Прикладом може бути міжрегіональна Громадська мережа публічного права та адміністрації UPLAN.

4) Вивчати попит на послуги ОГС: аналітичні, рекомендаційні, соціальні, — з метою надання частини з них на оплатній основі.

5) розглянути можливість запровадження базової субвенції на культурні послуги у громадах — по аналогії з освітніми — виходячи з того, що саме культура є основою громадянськості.

6) Уряду пропонується доповнити свою Програму дій напрямком «Сприяння розвитку громадянського суспільства», що має забезпечити комплекс механізмів для владно-громадської взаємодії в усіх сферах діяльності органів публічної влади на усіх рівнях управління.

7) Керівництву ОРІДУ НАДУ при Президентові України пропонується продовжити співпрацю із Всеукраїнською асоціацією сприяння самоорганізації населення, Одеським інститутом соціальних технологій, Всеукраїнською асоціацією присяжних та іншими НГО та разом ініціювати перед урядом проект «Багаторівневого кластеру громадянської освіти», який передбачатиме наскрізну систему громадянської освіти для усіх соціальних груп населення — починаючи з дітей, — до публічних службовців і людей поважного віку.

І наостанок два ключових запитання:

  • Як забезпечити порядок в умовах збереження свободи та демократії?
  • Які «графітові стрижні» потрібні для «реактора» українського суспільства, аби вибухову енергію можливих протестів перетворити на теплову енергію розвитку?

Відповіді на ці запитання мають знайти й влада, й громадянське суспільство.

Краще — разом!

Андрій КРУПНИК,
 доцент кафедри публічного управління та регіоналістики,
директор Одеського інституту соціальних технологій,
заступник голови Всеукраїнської асоціації сприяння самоорганізації населення, регіональний координатор мережі
UPLAN,
канд. політ. наук

Версія для друку

коментарі