Результати низки проведених у цьому році опитувань свідчать про те, що проблема корупції у різних сферах сильно турбує українців, більшість вважає, що саме глава держави відповідальний за боротьбу з цим негативним явищем. Основним і найсерйознішим типом корупції називають політичну, водночас про корупцію в органах місцевого самоврядування говорять менше.

Центр політико-правових реформ провів комплексне дослідження, фокус якого був першочергово зосереджений на тому, наскільки органи місцевого самоврядування інформують свої громади про стан запобігання корупції та наскільки громадяни обізнані про те, чи вживає місцева влада якихось заходів, щоб корупції в громаді стало менше.

«У нас зараз фокус переважно на топовій корупції, і від цього в пересічного громадянина складається враження, що корупція існує тільки десь там нагорі — в Офісі Президента, у Верховній Раді, в Кабінеті міністрів тощо. Натомість громадяни дуже часто забувають, що на них значно сильніше впливає так звана низова корупція, яка може бути присутня в органах місцевого самоврядування або навіть трохи нижче», — зазначила експертка ЦППР Ольга Піскунова в ефірі Українського радіо.

Досить часто громадяни не усвідомлюють, що так звана подяка лікарю або вчителю — це і є корупція. З одного боку, у тому, щоб щиро віддячити людині, наприклад, букетом квітів, немає нічого поганого, але коли йдеться про подяку в конверті, виражену в купюрах, то це породжує хибні практики, які фактично привчають місцевих чиновників, лікарів, вчителів до того, що це нормально, і потім ця подяка переростає у вимагання.

Якщо про топову корупцію можна судити з діяльності Національного антикорупційного бюро України, Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Вищого антикорупційного суду, то для вимірювання масштабів низової корупції й шкоди, яку вона завдає державі, інструментів наразі немає.

Хоча соцопитування показують, що громадяни здебільшого перекладають відповідальність за корупцію на Президента, але якщо подивитися на кримінальну статистику, яку проаналізував член правління ЦППР Микола Хавронюк, то до кримінальної відповідальності більше притягають тих, хто дає неправомірну вигоду, ніж тих, хто її отримує. Тобто навіть за статистикою можна побачити, що дуже багато корупції ініціюють не самі чиновники, не публічні службовці, а ті, хто приходить до них у кабінети розв’язувати свої питання й проблеми. Тож, за словами пані Ольги, очевидно за корупцію в державі відповідальний не лише Президент, а кожен громадянин.

«Якщо подивитися на органи місцевого самоврядування, найчастіше там і депутати, і посадові особи порушують антикорупційне законодавство не тому, що вони злісні корупціонери, а тому, що не знають його досконало. Багато різних положень зібрано не тільки в Законі “Про запобігання корупції”, а й розпорошено по інших законах. І людині, навіть якби вона хотіла зануритися в цю сферу, довелося б провести дуже багато часу за вивченням цих документів», — зауважила експертка.

Відповідно до Закону «Про запобігання корупції» в обласних, міських, районних радах обов’язково має функціонувати уповноважений підрозділ або уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції, простіше — антикорупційний уповноважений. Ці люди за своїм функціоналом мають налагоджувати ефективну систему превенції в органах місцевого самоврядування.

Експерти ЦППР розробили довідник із запобігання корупції в органах місцевого самоврядування якраз для допомоги антикорупційним уповноваженим. У ньому всі наявні в законодавстві положення викладені в спрощеній формі, щоб це було зрозуміло кожній людині. Ознайомитися з довідником вже невдовзі можна буде на сайті Центру політико-правових реформ.