Які особливості проведення соціологічних досліджень під час війни та як змінюється громадська думка й поведінка українців, розповів Олексій Сердюк, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем психологічного забезпечення правоохоронної діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ, кандидат соціологічних наук, експерт Мережі UPLAN, під час пресконференції в Харківському пресклубі.

Соціологічні дослідження в умовах війни проходять скрізь призму цих подій, будь-яка інформація — це зброя. У Кримінальному Кодексі України з’явилася низка статей, які спрямовані на боротьбу з агресором, зокрема про колабораційну діяльність, заперечення збройної агресії. Це безумовно може позначатися на відповідях респондентів, особливо щодо запитань про ставлення до рф, і на це слід зважати, аналізуючи результати опитувань.

Також, за словами експерта, виникає методологічна проблема: «Під час війни відбувся великий зсув — переміщення людей, зміна соціально-демографічного складу країни. Традиційні методи, якими проводилися опитування «віч-на-віч», коли географічно покривалася територія країни, вже не так добре працюють. Потрібно забезпечити рівну вірогідність попадання до вибіркової сукупності кожного громадянина країни. Це під час війни дуже складно зробити. Тому вдаються до телефонних опитувань, анкети скорочуються, методологія змінюється, і це теж потрібно враховувати».

Та все ж проводити дослідження в умовах війни потрібно, бо критично важливо розуміти, як змінюється суспільство. Тому соціологічні служби продовжують проводити щорічні опитування, зрізи, які дозволяють спостерігати за зміною громадської думки, а подекуди й поведінки громадян.

Один з основних показників, який характеризує стан держави — це довіра до державних інституцій, громадських утворень. На початку повномасштабного вторгнення соціологи зафіксували стрибок довіри українців до всіх державних інституцій. За словами пана Олексія, йдеться про ралі-ефект — коли суспільство потрапляє в кризу, починається війна, довіра до державних інституцій, першочергово до силових, стрімко зростає. Але коли соціальна криза закінчується — довіра повертається до довоєнних або докризових показників.

Наприклад, до війни Збройним силам України довіряла половина населення. Як тільки почалася війна, суспільство мобілізувалося, рівень довіри зріс до 95 % і наразі практично не змінюється. Це не означає, що довіра до армії такою й залишиться, вона повернеться до довоєнного стану, коли суспільство заспокоїться, але це буде ще далеко попереду.

Президенту України до війни довіряла третина громадян, з початком війни цей показник стрибнув до 90 %, і це була найвища довіра до Президента за усі роки незалежності України. Відповідно до результатів жовтневого опитування КМІС показник знизився до 76 %.

«Поки що ралі-ефект не сильно торкнувся силових інституцій, бо ми всі задіяні в спротиві. Але просідання буде, це треба розуміти й певні уроки з цього мають бути враховані. Як ми зараз скористаємося цим рівнем довіри, що ми зробимо, поки він у нас є — це буде доробок на майбутнє, який ми зможемо розвивати й на який спиратися», — зазначив Олексій Сердюк.

Як змінилося українське суспільство під час війни? Крім мобілізації громадської думки й мобілізації населення відбулися також поведінкові зрушення. Величезна кількість волонтерів, громадян об’єдналася для суспільно значущої цілі. Якщо до війни така здатність об’єднуватися декларувалася, то зараз це відбулося, хоча й таким сумним шляхом. Поведінка — це досвід, і він не змінюється. Експерт переконаний: «Після війни довіра може й зменшиться, але те, що залишиться з українцями назавжди — ця практика об’єднання задля суспільно важливої цілі».

Більше коментарів експерта дивіться в записі ефіру: