Моніторинг – це один зі способів громадськості допомогти владі побачити актуальні проблеми й окреслити напрям руху для вдосконалення ситуації. Адже такий діагностичний інструмент дозволяє виявити недоліки системи, а за умови регулярності його використання – зафіксувати динаміку розвитку.

Так, результати моніторингу можуть ставати відправною точкою для впровадження або оптимізації реформ, що відбуваються. На практиці ж, коли йдеться про моніторинг судової влади й судову реформу, результати досліджень громадськості здебільшого стають «їжею для роздумів» лише для таких, хто їх проводить, – для представників громадськості.

У такій ситуації логічно припустити, що влада проводить свої моніторинги, аналізує ситуацію з власних джерел. Адже будь-яку реформу має супроводжувати постійний аналіз, який би допоміг скорегувати напрям, швидкість та ефективність руху.

Однак такого не відбувається: судові звіти мають переважно статистичний характер щодо кількості винесених рішень, витрачених коштів, суддівського навантаження тощо.

То як тоді відбувається судова реформа й чи можна вважати її ефективною? Христина Тибінка, координаторка Мережі UPLAN у Львівському регіоні, розповіла про моніторинги судової влади, які роблять представники громадськості, «самоконтроль» судової влади, й про судову реформу – що насправді неможливо однозначно оцінити її ефективність.

Що таке моніторинг судової влади?

Моніторинг судової влади – аналіз ситуації загалом, дослідження подій, які відбуваються – це прерогатива громадськості. Її експерти та активісти реалізовують за власним бажанням у межах конкретних проєктів, каже пані Христина.

«Коли я роблю моніторинги, намагаюся це робити максимально різносторонньо – одну й ту ж саму подію показати з кількох сторін. Наприклад, у вересні Рада суддів України своїм рішенням заблокувала судову реформу. Я дослідила, як цю ситуацію оцінюють різні сторони: що про це говорить Верховний суд, Вища рада правосуддя, а також громадський сектор».

Якщо узагальнити, моніторинг судової влади – це дослідження подій, які відбуваються у судовій владі, з різних сторін: з точки зору вищих судів, парламенту, комітетів Кабміну з правосуддя, ЗМІ – виключно новинних й таких, що публікують блоги й колонки різних авторів – тощо.

«Саме через те, що кожна така сторона має свою позицію та власну думку щодо подій, які відбуваються, вкрай важливо їх знати і зважати на всі їхні “за” та “проти”», – зазначає експертка.

Водночас, коли громадськість пропонує розгорнуту добірку позицій у своїх моніторингах, їхні результати ніхто, окрім самої громадськості, до уваги не бере.

«Самоконтроль» судової влади: про звіти й ініціативу у судах

Самі суди аналізують й звітують раз на пів року, або раз на квартал, переважно про кількість ухвалених рішень, обвинувальних та виправдувальних вироків тощо.

Судова адміністрація аналізує й звітує про брак коштів, тому що в судах в цьому напрямку дійсно плачевна ситуація, про брак кадрів, тому що у нас є суди, в яких працює один суддя, про навантаження та брак приміщень.

Палати верховного суду узагальнюють статистику судових рішень.

Без звітів та аналітики відстоювати принципи судової реформи й загалом усіляко сприяти її впровадженню мала б Вища рада правосуддя (ВРП). Адже цей орган покликаний контролювати діяльність судів, реагувати на випадки порушень та зловживань з боку суддів.

Однак, за словами пані Христини, ВРП працює лише тоді, коли є конкретні заявники про порушення й конкретні скарги – жодним чином не на випередження й точно не з власної ініціативи.

В самих судах нечасто можуть визнати, що хтось з їхніх суддів не правий, рідко повідомляють про ситуації, які дійсно потребують втручання.

«Загалом судова влада досить закрита. Дуже мало суддів, які б зважувалися говорити про неприємні ситуації, які насправді виникають та відбуваються. Ті, хто зважуються, стають відомими, зазнають переслідувань й утисків», – каже пані Христина.  

Судова реформа мала б впроваджуватися на основі аналізу й моніторингу ситуації, яка відбувається, – це б дозволило постійно вдосконалювати систему й вирішувати болючі питання.

Однак в реальності судова реформа відбувається наосліп: на результати моніторингів та досліджень судової влади, які продукує громадськість, у владі здебільшого не зважають, а навички самоконтролю у судовій владі розвинені недостатньо.

Що заважає судовій реформі?

З точки зору громадськості, за словами пані Христини, ані уже згадувана ВРП, ані Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС), яка покликана займатися добором суддів, неефективні. Вони не бачать у своїй роботі очевидних речей: невідповідності кандидатів на посаду суддів критеріям доброчесності й професійної етики, зловживання суддями своїми повноваженнями тощо.

Але, зазначає експертка, коли йдеться про судову реформу, важливо не тільки як працюють ВРП, ВККС та інші:

«Тут  багато сторін. В нас багато самих суддів, які погано працюють. Але в умови, в яких працюють судді, більшість просто не хоче йти. Адже суддівство – це робота у стресових ситуаціях. Водночас рівень заробітних плат суддів загального суду невеликий».

І хоча зараз усім суддям, зокрема й загальних судів, підняли зарплати, це не мотивує молодих кваліфікованих спеціалістів працювати. Адже на місяць й на рік вони зазвичай мають таку кількість справ, що жодна людина не може подужати просто фізично, розповідає експертка.

Так, ті, хто не відповідають критеріям доброчесності й професійної етики, продовжують працювати через корупцію. А ті, хто мають усі необхідні навички та сповідують цінності, необхідні для справедливого та професійного судівництва, не йдуть працювати через неналежні умови праці.

Успіх судової реформи можливий зокрема тоді, коли відбудеться повне перезавантаження кадрів. А для цього також потрібно створити відповідні умови.

Водночас неможливо оцінювати судову реформу однозначно, каже пані Христина. Адже у ситуації, коли так довго із судовою системою навіть не намагалися нічого вдіяти, за останні 5 років, поки триває реформа, дійсно зроблені значні кроки уперед. 

Чого вдалося домогтися у судовій реформі й що робити громадськості далі?

Не можна сказати, що нічого позитивного не відбувається. Рух присутній завжди – ми йдемо до змін. У 2021 році розпочався процес очищення Вищої ради правосуддя, Верховна рада ухвалила законопроєкт, який відновлює роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Обидва процеси відбуватимуться із залученням міжнародних експертів, на чому наполягали міжнародні партнери та Венеційська комісія.

Будь-які дії – зміни, призначення, очищення – обов’язково повинні здійснюватися під пильним наглядом громадськості. Саме тому її задача – неухильно спостерігати за всіма процесами, що відбуваються навколо, й невідкладно реагувати всіма можливими способами у випадку потреби, підсумувала експертка.

Аліна Шостак,
комунікаційна менеджерка Мережі UPLAN