
Це — реальна дерадянізація врядування. Це — про ефективність держави.
Підтримую. Оскільки чинний Закон «Про звернення громадян» суттєво вичерпав себе й нині забирає багато публічних ресурсів на роботу, що не може дати результату.
Особливо шкодить органам, що мали б формувати політику (міністерствам, СКМУ, ВРУ), але натомість займаються вивченням конкретних кейсів, їхніми пересиланнями, контролем.
Отже, з 15.12.2023 «заяви» і «скарги» перейшли до предмета Закону «Про адміністративну процедуру» (ЗАП). Тобто ті питання (справи), які потребують вирішення — це предмет ЗАП.
Натомість ЗУ «Про звернення» має залишити громадянам і бізнесу можливість участі у публічному врядуванні через подання пропозицій, рекомендацій, зауважень. Це ті ситуації, коли у нас немає права вимоги від органу влади. + Петиції.
Для раціоналізації механізму звернень 11082, серед іншого, пропонує:
Звісно, в обох випадках керівники можуть встановити правила, що певні типи звернень мають бути під їхнім особистим контролем.
Хотілося б, щоб навколо цього законопроєкту не було популістичного галасу про утиски прав громадян. Інститут звернень (за ст. 40 Конституції) — це саме полісі-інструмент. І він має бути ефективним.
Особисто мені ще бракує норм, які б захищали від зловживання правом на звернення. Бо є заявники-скаржники й звернення, які в силу порушених питань, їхнього обсягу, рівня адресатів, частоти звернень, повторності нікому не допомагають, але забирають час публічних службовців та політиків.
Треба також формувати культуру звернень, аби громадяни не писали одразу президенту, парламенту, уряду з приводу дрібного побутового питання. Вищі органи не повинні працювати як «поштові служби» і брати на контроль усі ці звернення. Такі запобіжники варто додати до законопроєкту.
Хочеться сподіватися, що ВРУ оперативно опрацює 11082. Адже це — знову про ефективність держави, і ресурси, яких бракує Україні.
Джерело: фейсбук-сторінка члена правління Центру політико-правових реформ
Віктора Тимощука