У березні-травні цього року в чотирьох містах України громадських активістів навчали правильно подавати скаргу на прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Тренінги відбулися у чотирьох містах: у Дніпрі, Львові, Харкові та Одесі.
Цікаво поглянути на особливість відповідальності прокурорів у цих регіонах:
Періоди, звісно, відрізняються, проте лише на місяць. Це пов’язано з датами проведення тренінгів: за словами організаторів, вони хотіли представити учасникам найсвіжішу інформацію.
Олександр Банчук, експерт Центру політико-правових реформ, розповідає, що на тренінгах було багато учасників, які вже подавали скаргу на прокурора і розчарувалися у результатах. «Але після того, як ми оприлюднили свої результати, після того, що розказали представники Секретаріату Комісії, вони сказали, що зрозуміли, на що потрібно звертати увагу при поданні скарги», — додає він.
За спостереженням експертів, одна з найпоширеніших причин незадовільного результату на скаргу — те, що її автори часто не звертають увагу на форму та стандартні вимоги.
Зовсім інша ситуація склалася із закритими експертними обговореннями, на які організатори запрошували прокурорів. До обговорення результатів роботи Кваліфіцікаційно-дисциплінарної комісії представники регіональних прокуратур не долучилися — в жодному з чотирьох міст.
«Якщо немає вказівки зверху і немає близького контакту з керівництвом регіональних прокуратур, то їх майже неможливо вивести на розмову, — коментує цю ситуацію Олександр Банчук. — Це свідчить про те, що ще роботи ще багато. Ця система дуже централізована, на відміну від поліції».
Минулого року у Львові, Дніпрі, Харкові та Одесі відбулися обговорення роботи поліцейських комісій. І, на думку експертів, з представниками поліції вийти на контакт було легше.
«Навіть за відсутності безпосереднього контакту при обговоренні звіту про діяльність поліцейських комісій на заходах були представники і поліцейських комісій, і поліції. Це при тому, що у самому звіті містилася критика діяльності поліції. Але вони були готові приходити і слухати цю критику, сприймати чи не сприймати — це вже їхня справа».
Водночас, питання реформи органів прокуратури залишається однією з ключових для усієї системи діяльності органів правопорядку.
«Якби було оновлення керівного складу прокуратури або прийшли нові люди у прокуратуру — можливо, це змінило би спосіб комунікації. А зараз виходить, що або це має бути вказівка зверху, з Києва, або це має бути пряме знайомство з керівництвом прокуратури. Гадаю, це насправді неправильно. Як можна довіряти прокуратурі, якщо навіть для експертного обговорення вони закриті?»
Така стратегія комунікації з представниками громадянського суспільства теж впливає на рівень довіри до роботи органів правопорядку. Соціологічне опитування, яке провів Центр Разумкова, засвідчило, що станом на березень 2019 року Національній поліції скоріше довіряє 31,9% громадян, тоді як прокуратурі — лише 13%. І якраз більша відкритість поліції, на думку експертів, може бути важливим чинником.
Зрештою, не всі прокурори проігнорували дослідження діяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. У Києві на загальному обговоренні у січні були представники Генеральної прокуратури, Ради прокурорів і Комісії, а також за власною ініціативою прийшли прокурори місцевих прокуратур з Києва та Київської області — як слухачі.
«Вони в принципі сприйняли критику та навіть обіцяли за результатами цього дослідження змінити певні положення, підходи, запровадили відео-конференц зв’язок на засіданнях — щоб полегшити участь скаржників у засіданні, — розповідає Олександр Банчук. — Проте прокурори, яких фактично стосуються наслідки роботи КДКП, чомусь не хочуть це обговорювати. Це культура, яку потрібно змінювати».
Спеціально для UPLAN підготувала
Ксенія Дітчук