Сьогодні українська економіка стикнулася з небаченим за всю свою історію шоком. Повномасштабне військове вторгнення північних сусідів завдало потужного удару по всіх ланках економічної системи нашої держави. Знизилося виробництво основних видів продукції. Зокрема тієї, що становить основу експортного потенціалу України.

Крім того, заблоковані порти, а відтак і левова частка зовнішньої торгівлі. Нищиться транспортно-логістична, соціальна, маркетингова та інженерна інфраструктура цілих регіонів. Відбувається відтік кадрів за кордон та їхня часткова передислокація на захід держави. Це тимчасово викидає з активного економічного життя сотні тисяч, або й мільйони людей.

Все це ставить під загрозу можливість надійного та довготривалого закріплення успіхів збройних сил України на фронтах нинішньої війни. Адже загальновідомим є той факт, що без надійного економічного тилу досягати воєнних перемог доволі складно, а забезпечити стійке повоєнне зростання – фактично неможливо.

Економіка – пріорітетний фронт спротиву

Сьогодні вітчизняна економіка дедалі очевидніше стає одним з пріоритетних фронтів. Він визначатиме й подальший перебіг військових дій, й спроможність нашої держави успішно відбудовуватись після їх закінчення.

Так само як на полі бою, коли запорукою перемоги стає насамперед грамотне військове керівництво, успіхи на економічному фронті значною мірою залежать від спроможності управлінців різних рівнів сформувати адекватні стратегічні плани. Також – забезпечити ефективність їхньої практичної реалізації. Включно зі своєчасним виконанням окреслених прикладних завдань.

Це значить, що тиражовані ЗМІ висловлювання окремих експертів про нібито неминучий повоєнний економічний бум в Україні, «приреченість» нашої держави на членство в ЄС, стрімку відбудову зруйнованих міст чи модернізацію інфраструктури (або навіть про її перетворення на інноваційну «мекку» майбутньої Європи) потребують критичного осмислення.

Дійсно, передумови для цього є. Але без адекватних дій з боку влади, що полягатимуть у впровадженні відповідних інструментів економічної політики, значний потенціал повоєнного відродження може бути нівельованим.

Ще після першої фази війни на Донбасі (у 2014 р.) в публічному просторі дискутувалося питання про зміну акцентів економічної політики задля більш ефективного протистояння агресору. Зокрема наголошувалося на тому, що пріоритетного значення у контексті протистояння централізованій економіці РФ набуває розвиток в Україні приватної ініціативи та підприємництва. Адже індивідуалізм, як основа вільного суспільства та конкурентоспроможного бізнесу, є головною силою, яка спроможна здолати тоталітаризм.

А для максимального розкриття економічного потенціалу підприємництва нашому уряду слід відмовитися від шкідливої догми. Вона домінує в українській економіці упродовж усього періоду її незалежності, бувши несвідомо перенесеною ще з часів радянського минулого,– про визначальну роль державного бюджету в економічному житті країни.[1]

На жаль, усі ці 8 років належних висновків зроблено так і не було. Наша економіка продовжувала залишатися надміру «бюджетизованою», а відтак і забюрократизованою, корумпованою, негнучкою та малоефективною. Як і раніше, її експортний потенціал визначали монополії, сконцентровані у вузькому сегменті сировинних галузей, передусім металургії та сільського господарства. Уся небезпека такої ситуації стала очевидною після повномасштабного військового вторгнення в Україну російських окупантів.

Так, протягом першого місяця війни лише 17% великих підприємств продовжували працювати без будь-яких обмежень. Ще 30% змогли перейти на роботу в онлайн. Решта або не працювали зовсім, або призупинили діяльність, якщо не до мирних, то принаймні до спокійніших часів.[2]

Понад 10% орних земель країни виявились недоступними для проведення посівної кампанії. Це суттєво вдарило й по експортному потенціалу країни, й по наповнюваності державного бюджету. Фермери відносно швидко призвичаїлися до важких умов. Вони знаходять варіанти зберігання, транспортування необхідних ресурсів, та забезпечують інші важливі речі, щоб посівна відбувалася. Натомість менш гнучким агрохолдингам складніше адаптуватися до нових реалій.[3]

Станом на початок квітня, понад 50% українців втратили роботу. Насамперед це стосується працівників великих старопромислових підприємств, розташованих у південно-східному регіоні України.[4]

Загальні втрати від транспортної блокади, зокрема морських торговельних портів, становитимуть орієнтовно 3-5 млрд доларів щомісяця. Ці торгівельні порти забезпечували до 65% міжнародної торгівлі України, передусім коштом металургійної та аграрної продукції. А сума збитків наведена без урахування пошкодження об’єктів інфраструктури внаслідок системних бомбардувань.[5]

Враховуючи зазначене, уряд в екстреному порядку запровадив низку важливих регуляторних новацій. Вони покликані зменшити фіскальне навантаження на бізнес та стимулювати розвиток малого підприємництва. Зокрема, було дозволено переходити на третю групу спрощеної системи оподаткування платникам податку із оборотом до 10 млрд грн із необмеженою кількістю працівників.

Платники за новими правилами «спрощенки» мають сплачувати 2-відсотковий податок із доходу замість податку на прибуток і ПДВ. Розширено перелік операцій, щодо яких платник єдиного податку третьої групи звільнятиметься від податкового обов’язку з ПДВ. Збільшено період, протягом якого платник податків може без застосування санкцій не виконувати податкового обов’язку, якщо у нього немає відповідної можливості. Відбулась певна лібералізація митного законодавства. Зокрема частково скасовано обов’язкові платежі при імпорті товарів та автомобілів.[6]

Окреслені заходи з лібералізації економіки свідчать, що в уряді чітко усвідомлюють прямий взаємозв’язок, який існує між ступенем економічної свободи й темпами економічного розвитку. Шкода, що це усвідомлення не стало підставою для проведення відповідних реформ, принаймні після 2019 року.

Мало того, слід відзначити й навіть наголосити на тому, що започатковані зміни повинні не лише продовжуватися, але й посилюватися на повоєнному етапі. Інакше на нас неминуче чекатиме повернення назад у лоно кланово-олігархічної економіки. Також — разом з усіма її «родинними плямами»: монополізацією ринків, корупцією, високою енергомісткістю виробництва, переважанням сировинних галузей, низькою якістю соціального капіталу, незадовільним інвестиційним кліматом тощо.

Це означає, що вже сьогодні має формуватися стратегія повоєнного економічного розвитку України. Вона має бути орієнтована на її максимальну дерегуляцію та демонополізацію. А зважаючи на бомбардування, яким піддаються насамперед великі склади палива й продовольства, потужні логістичні вузли, доцільно говорити про якнайшвидше закладення основ своєрідної «москітної економіки».

Йдеться про аналогію з «москітними» військовими стратегіями. Це коли основні цілі на полі бою досягаються насамперед шляхом використання надмобільних інноваційних засобів та ресурсів, які є на озброєнні у великої кількості нечисленних автономних груп добре підготовлених бійців.

Що означає «москітна економіка» для України і якими мають стати наріжні принципи її становлення?

Насамперед слід зберегти та розвинути започаткований курс на мінімізацію регуляторного впливу владних інституцій на операційне функціонування економіки. Насамперед це стосується скорочення кількості контролюючих органів та їхніх повноважень, а також лібералізації дозвільних процедур.

Крім того, варто забезпечити подальше зниження податкового навантаження на економіку. Зокрема шляхом диференціації ПДВ — передусім впровадження нульової ставки на соціально значущі групи товарів. Також — шляхом суттєвого зменшення податків на працю: ЄСВ та ПДФО (принаймні для малого бізнесу). А ще — нівелювання митних бар’єрів або їхня цілковита ліквідація (крім випадків захисту внутрішнього ринку від субсидованого імпорту чи імпорту з недружніх країн).

Зворотною стороною пропонованих змін є суттєве обмеження соціальних видатків та мінімізація бюджетного сектору економіки. Це має стати другим пріоритетом економічної модернізації України. Війна показала, що соціальні програми не мають жодного значення, якщо країна не здатна захистити себе від зовнішньої агресії.

Сотні мільярдів гривень щорічно витрачалися з державного бюджету України на житлові субсидії та на різного роду соціальні виплати. Якби їх скеровували на розбудову збройних сил, розробку нових видів озброєння, то соціальний захист українців, які сьогодні залишилися без житла й роботи, був би точно вищим, ніж зараз. Саме тому видатки на оборону є головним засобом забезпечення соціального захисту громадян.

Натомість левова частка соціальної підтримки для малозабезпечених, включаючи безробітних, має реалізовуватися переважно через налагодження механізму громадських робіт. Виняток становить обмежане коло людей, які не спроможні долучатися до таких робіт за станом здоров’я чи за віком. Причому цей механізм повинен впроваджуватися вже сьогодні.

Адже, з одного боку, розмір соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам необхідно поступово збільшувати. З іншого — ці особи повинні дедалі активніше залучатися до виконання громадських робіт у тилу. Як до тих, що пов’язані з підтримкою армії (харчування, логістика, транспортування), так і до  тих, що стосуються потреб цивільного населення. Йдеться про відбудову пошкоджених об’єктів інфраструктури, послуги зі складування, сортування та розподілу гуманітарної допомоги, роботу в сільському господарстві тощо.

Окрема сфера громадських робіт, перспектива якої лише відкривається, це житлове будівництво. Насамперед – будівництво тимчасового житла для переселенців у районах їх тимчасової дислокації.  В перспективі – відбудова пошкодженої житлової та соціальної інфраструктури на звільнених територіях.

Іншим напрямом зменшення бюджетних видатків у контексті реалізації пропонованих заходів з мінімізації фіскального навантаження на економіку, є реформування системи фінансово-бюджетного забезпечення науково-освітньої сфери. Передусім це стосується переведення наукових установ, зокрема інститутів НАН України та галузевих академій (НААН, АМН тощо) виключно на проєктне фінансування. Також — різкого скорочення бюджетного фінансування для закладів вищої освіти.

Фінансування має бути збережене лише для чітко визначеного кола бюджетних місць на окремих спеціальностях. Йдеться про ті, які будуть визнані особливо значущими для розвитку держави за умови укладення контрактів зі студентами. Вони передбачатимуть роботу за державним скеруванням після закінчення навчання, протягом не менш ніж 5 років. Або — повернення до державного бюджету подвійної вартості навчання, встановленої для студентів платної форми за відповідною спеціальністю.

Водночас зменшення рівня бюджетного фінансування ЗВО в Україні має супроводжуватися суттєвим зростанням їхньої академічної свободи. Це означає фактичне перекладання відповідальності за якість навчання, викладання та дослідження з держави (яка зберігається ще з радянських часів) на університети.

Паралельно з академічною свободою має відбуватися й посилення фінансової автономії ЗВО. Їхня повна автономність й самоврядність – це не лише шлях до оптимізації бюджетних видатків на вищу освіту. Окрім цього — пріоритетний напрям формування якісних вітчизняних університетів та суттєвого підвищення кваліфікованості кадрів, які ними випускаються.[7]

І нарешті завершальною ланкою пропонованої концепції реформування вітчизняної економіки в умовах воєнного стану та з огляду на пріоритети її повоєнного розвитку є зміна цілей структурної економічної політики держави. Тобто, замість чинної практики державної підтримки бюджетоформувальних та експортоорієнтованих галузей уряд має стимулювати розвиток малого бізнесу. Адже саме вони визначають сировинний характер української економіки. До того ж, ринки, на яких працюють підприємства цих галузей в Україні, є значною мірою картелізованими.

Одночасно Уряд має заохочувати самозайнятих осіб і підприємців інвестувати у стартапи та реалізацію інноваційних проєктів. Зокрема експерти з цього приводу відзначають:

«Після закінчення війни можливостей для будь-якого бізнесу буде багато. Дуже важливо, щоб наша держава мала орієнтир на розвиток країни через підтримку малого бізнесу. Бо, якщо фокус буде, як завжди, на великі корпорації та монополістів, повернути сюди біженців, що вже перетнули наш кордон, буде вкрай важко».[8]

Чи можливий повоєнний економічний бум в Україні?

Таким чином, слід констатувати, що повоєнний економічний бум в Україні можливий лише в тому випадку, якщо заходи економічної політики держави реалізовуватимуться в напрямку чіткої та послідовної стратегії. Якщо вона буде спрямована на дерегуляцію економіки та створення сприятливого інвестиційного клімату.

Основним пріоритетом такої стратегії має стати зміна бюджетних орієнтирів держави. Тобто, замість переобтяження державного бюджету різного роду соціальними програмами, основний акцент має бути зроблений на фінансуванні оборонних програм. Також — на розбудові військово-промислового комплексу, включаючи створення сучасної системи територіальної оборони. Крім того, бюджетне фінансування слід спрямовувати на гарантування населенню базових медичних (соціальна медицина) та освітніх (шкільна освіта) послуг. А також — на підтримку закладів культури (музеїв, бібліотек, театрів тощо).

Натомість вирішення переважної більшості соціальних проблем мешканців нашої держави має відбуватися здебільшого шляхом стимулювання їхньої самозайнятості. Йдеться зокрема про зменшення податкового навантаження на працю та впровадження дієвого механізму громадських робіт. Це створить передумови для зростання доходів громадян, зменшення рівня їхнього безробіття та працевлаштування в легальному секторі економіки. Адже він дає змогу отримати значно вищий рівень соціальних гарантій, ніж у тіньовому секторі.

[1] Борщевський В. Економічний індивідуалізм дасть опір тоталітаризму сусіда. День. Режим доступу.

[2] Самаєва Ю. Як працює тил. Дзеркало тижня. 2022. 31 березня. Режим доступу.

[3] Через бойові дії неможливо провести посівну на 3,5 млн гектарів сільгоспземель. Agravery. Режим доступу.

[4] Максимов В. Стало відомо, скільки українців втратили роботу через війну. Today. Ua. Режим доступу.

[5] Даценко В. Транспортна блокада Росії. Light. . Дзеркало тижня. 2022. 8 квітня. Режим доступу.

[6] Реун А. Податково-митна реформа 2.0. Дзеркало тижня. Режим доступу.

[7] Квіт С. Усе має змінитися: десять кроків з реформування вищої освіти після війни. Дзеркало тижня. 2022. 31 березня. Режим доступу.

[8] Болтян О. Як працювати підприємцю, якщо навколо війна? Дзеркало тижня. 2022. 22 березня. Режим доступу.

Віктор Борщевський, експерт Мережі UPLAN, Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини,
доктор економічних наук, завідувач кафедрою державного управління УКУ

Ірина Куропась, експертка Мережі UPLAN, Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини,
магістр міжнародних відносин, координатор Робочої групи «Економічна інтеграція та зближення з політиками ЄС» Української національної платформи Форуму громадянського суспільства Східного партнерства

Орест Микита, експерт Мережі UPLAN, магістр державного управління,
голова Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини