Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Як в Україні розслідують кіберзлочини?

Вер / 20
14

Упродовж останніх п’яти років кількість кіберзлочинів в Україні зросла у 2,5 рази, повідомляє Опендатабот.

Найбільший стрибок спостерігався у 2017 році. Спеціалісти сервісу пов’язують його з вірусом «Петя», і зазначають: з того моменту кіберзлочинів не поменшало.

Водночас в Україні існує окремий структурний підрозділ Нацполіції — Департамент кіберполіції. Він має одразу декілька задач у сфері кібербезпеки, але обмежений у кадровому ресурсі. Саме тому — через нестачу спеціалістів — Кіберполіція розслідує лише певне коло справ.

Хто та якими справами займається?

За словами експерта Центру політико-правових реформ Євгена Крапивіна та експертки з цифрових прав та безпеки Експертного центру з прав людини Анастасії Апетик, «масштабні» інтернет-злочини розслідує Кіберполіція, а, наприклад, дрібне шахрайство в мережі — здебільшого Нацполіція, але за деяких умов.

«Оскільки Кіберполіція не може займатися всіма справами одночасно, вони здебільшого зосереджені на «топових» хакерах та злочинцях», — розповідає пані Анастасія.

Наприклад, Кіберполіція розслідує переважно ті справи, в яких ідеться про особливо великі суми грошей, якщо відбулося втручання в державні реєстри, хакерські атаки на великі мережі та сайти, продаж піратської продукції або баз даних.

З дрібним шахрайством ситуація інша: часто справи «мандрують» від Нацполіції до Кіберполіції і назад, розповідає пані Анастасія. А як їх розслідують у відліку поліції — залежить переважно від кваліфікації злочину.

Розслідування кіберзлочинів у Нацполіції

За словами Євгена Крапивіна, Нацполіція насамперед займається загально кримінальними злочинами: вбивствами, тілесними ушкодженнями, майновими злочинами, крадіжками тощо. Тому всі поліцейські ресурси спрямовані на розслідування саме цих справ. Адже по них ведеться статистика розкриття, а позитивна динаміка відповідним чином впливає на заохочення та премії для правоохоронців. Це становить систему оцінки ефективності роботи поліції.

Але серед «показникових» справ немає кіберзлочинів. Єдина стаття, в рамках якої «перспективно» розслідувати злочини у мережі, — це 190 стаття Кримінального кодексу України — шахрайство.

«Якщо кіберзлочин вдається кваліфікувати саме як шахрайство, — хоча не завжди він насправді відповідає законодавчому визначенню шахрайства, — тоді ще можна сподіватися на розслідування. Адже такими справами займаються загально кримінальні підрозділи, і вони дійсно доходять до суду. Інші справи просто не реєструють», — зазначає Євген Крапивін.

Експерт пояснює: проблема полягає в тому, що встановлені показники розкриття формувалися в 70-х роках минулого століття. Тому українська правоохоронна система сконцентрована на майнових злочинах та злочинах проти життя і здоров’я.

А законодавство у сфері інформаційних технологій, доступу до інформації та захисту персональних даних в Україні почало розвиватися лише у 2010-х роках. І досі система ігнорує це питання. А окрім статистики, яку треба покращувати, інших пріоритетів поліція не має.

«Така особливість нашого Кримінального кодексу — він містить понад 400 статей, яким поліція має приділяти однакову увагу. Покращити ситуацію могло б визначення річних пріоритетів, коли одного року поліція концентрується, наприклад, на наркодилерах, наступного — на захисті персональних даних. Але в нас такої практики немає», — розповів пан Євген.

Проте, підсумовує експерт, сьогодні доречно говорити не тільки про незрілість правоохоронної системи, а й також про безпечність суспільства: ми щодня ділимося персональними даними в мережі, але про безпеку дбають одиниці.

«Спеціалізовані злочини»: кадрове питання

Ситуація, коли Кіберполіція зосереджена переважно на «топових» справах, аргументована насамперед браком кадрового ресурсу — не вистачає поліцейських, які мають спеціальні знання в IT-сфері.

Але подібна нестача кадрів властива усім нетиповим злочинам. Наприклад, якщо йдеться про розтрату майна на підприємстві, правоохоронці мають використати певні економічні знання, яких також часом бракує.

«У поліції усі слідчі — це випускники університетів внутрішніх справ з дипломами юристів. Тому, коли йдеться про спеціалізовані питання, вони вимушені звертатися по допомогу до експертів. Але тут постає інша проблема — людина без спеціальних знань не може навіть правильно сформулювати питання до експерта», — розповідає Євген Крапивін.

В окремих випадках на допомогу правоохоронцям приходять методички, але вони здебільшого застарілі, в інших випадках немає навіть і таких.

Тому, коли слідчі з юридичними дипломами вимушені працювати з певними нетиповими сферами, усе залежить від того, чи мають вони додаткову спеціальну підготовку: можливо, вони закінчили курси або навчалися у міжнародних партнерів.

«Якщо у свій позаробочий час на власному ентузіазмі правоохоронець щось вивчив, а керівник йому віддав таку сферу розслідувань, тоді відповідний підрозділ працюватиме. Інший розвиток подій неможливий, адже спеціалізації слідчих в Україні не існує», — пояснює пан Євген.

Також експерт зазначає, хоча дійсно існує Академія патрульної поліції, тренінгова база, — як система вони не працюють.

І тому, коли в одній області працюють в середньому 1-2 вузьких спеціалістів, їхніх ресурсів дійсно вистачає на розслідування лише «топових» справ.

Як вирішують нестачу поліцейського ресурсу закордоном?

Ситуація, коли всі поліцейські ресурси направлені на майнові злочини, тема дискусійна, запевняє Євген Крапивін. Адже в Європі, наприклад, у випадку дрібних крадіжок сподіваються на страхову систему, і поліція такі справи не розсліду зовсім.

Такий спосіб вирішення проблеми, за словами експерта, набагато дешевший, ніж запуск усієї поліцейської машини: «Це дієвий інструмент там, де існує або загально обов’язкове страхування майна, або висока культура страхування. Тільки тоді може працювати компенсаторна система, а поліція, відповідно, не розслідувати дрібне».

Так, нещодавно керівник Головного слідчого управління Нацполіції Максим Цуцкірідзе в інтерв’ю виданню «Цензор.НЕТ» підтримав ідею страхової компенсації.

Впровадження обов’язкового страхування — це хороша перспектива, проте на далеке майбутнє, впевнений пан Євген. А поки маємо піклуватися про власну кібербезпеку самостійно.

Як робити це ефективно, і які законодавчі засади забезпечення інформаційної та кібербезпеки в Україні існують — читайте у нашому матеріалі «Чи існує в Україні інформаційна безпека?».

 

Аліна Шостак,
комунікаційна менеджерка Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN у Харківській області

Версія для друку

коментарі