Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Інформаційна окупація: як та які медіа працюють на Слобожанщині під час війни?

Жов / 22
30

Інші новини

В перші дні війни в окупації опинилися 22 територіальні громади Харківщини. В той же період припинили свою роботу майже усі тамтешні локальні медіа: телекомпанії, газети та радіо. У Харкові з перших днів війни також перестали працювати місцеві телебачення та радіо, які володіли аудиторією у місті та області приблизно 2,5-3 мільйони.

Український медійний ринок в окупованих та прифронтових територіях Харківщини фактично зник. Його місце зайняли російські пропагандистські медіа. Але й за таких умов патріотично налаштовані журналісти знайшли шляхи відновити роботу та інформувати людей з окупованих територій про правдивий перебіг подій.

До такої роботи були безпосередньо долучені фахівці організації-партнерки Мережі UPLAN Харківського прес-клубу. Голова прес-клубу, Олександр Швець, розповів про виклики життя й роботи медіа в умовах окупації.

Вплив російської пропаганди на Слобожанщині

Якщо спробувати порівняти силу російської пропаганди, то найкращим прикладом стала б російська артилерія, каже пан Олександр: ворожі медіа працюють так само масовано, як їхня артилерія, що обстрілює українські міста та села.

«На окупованих територіях з’явилося не так багато рашистських медіа. Але російська влада не шкодувала для цього грошей. Якщо йдеться про газети, то вони виходили величезними тиражами, які, звичайно, поширювали серед населення безоплатно. Якщо це радіостанції, то вони мають настільки потужні передавачі, що покривають аудиторію на відстані до 100 і більше кілометрів», — розповідає експерт.

Оскільки з Харкова до кордону з російською федерацією лише 40 км, ворожі радіостанції, що працюють на території рф, і досі, навіть після деокупації, можна почути у більшості районів області, зокрема, й у самісінькому центрі мегаполіса. На цих радіостанціях, та й загалом медіа рф вдаються до вкрай примітивної пропаганди, розповідає пан Олександр:

«Зі слів людей, які виїхали з окупованих територій, та наших медіаекспертів, їхня пропаганда заснована на технологіях минулого століття, які використовував Гебельс та радянський союз. В її основі — радянська музика: вона розрахована на старше покоління, яке бачило радянський союз, і для них ця музика й культура не чужі. Звучать також “дешеві” гасла й  заклики здаватися. Молодь цього не сприймає й відверто висміює. А старше покоління ще вразливе».

Через інформаційний вакуум, в котрому опинилися жителі окупованих територій, та «завдяки» пропаганді для багатьох тамтешніх мешканців звільнення їхніх громад від окупантів ставало справжньою дивиною. Адже російські медіа встигли їх переконати, що Київ підкорений, а самої України більше не існує, каже експерт:

«Адже для людей було доступним тільки російське телебачення й радіо. Свої федеративні та локальні медіа рашисти встигли розвернути на окупованих територіях. Тому люди певний час жили у суто російському інформаційному просторі».

Під час окупації Харківщини становище на тамтешньому інформаційному фронті погіршувалося через відсутність або вкрай слабкий сигнал інтернету. Єдиний варіант спіймати, наприклад, український телеканал, забезпечували супутникові тарілки. Але, за словами пана Олександра, непоодинокі випадки, коли окупанти просто зрізали їх — таке відбувалося зокрема у Куп’янському районі:

«Але люди більше користуються все ж таки не тарілками, а кабельним телебаченням. А його з перших днів війни окупанти перевели на російський продукт».

Так, люди в окупації опинилися у ситуації, коли протягом пів року вони не мали доступу до правдивої інформації. Єдиним її джерелом стали локальні медіа, котрі змогли відновити й налагодити свою роботу у нових умовах.

Робота локальних медіа Харківщини під час окупації

За словами пана Олександра, переважна більшість журналістів, котрі працювали у локальних медіа Харківщини до 24 лютого, полишили свої домівки. Одиниці, котрі залишилися, зазвичай ховалися, але не ставали колаборантами окупантів.

Перші тижні війни місцеві медіа не працювали. Після евакуації працівників редакцій робота поступово почала відновлюватися. Ключовим для цього періоду стало переформатування роботи журналістів. Налагодження цього процесу стало головним викликом.

Досить швидко вдалося відновити роботу в окупованих громадах сайтів Мережі місцевих ЗМІ «Громада.Груп». Вони стали чи не єдиним джерелом української інформації на окупованих територіях Харківщини. Редакції «Громада.Груп» публікували головну інформацію від Генштабу, інформували про супротив окупантам на територіях громад, про життя населення в умовах окупації, а також матеріали про злочини колаборантів.

«Якщо стався вибух у місцевому будинку культури, ми інформували про це першими. Хто в результаті цього вибуху постраждав — ми інформували першими. Й хто став колаборантом, через якого цей вибух стався, — ми також інформували про це першими», — розповідає пан Олександр.

Насамперед тамтешні медіа працювали для тих мешканців громад, котрі евакуювалися. На окремих територіях з півтори тисячі мешканців залишалося лише 20-30. Локальні медіа розповідали про їхнє життя, а також життя громади в окупації загалом. Такий контент, каже експерт, об’єднав людей, які опинилися далеко від свого дому.

Водночас ті, хто залишилися жити в окупованих громадах, допомагали отримувати інформацію й виготовляти контент. Зв’язок з рештою України можна було частково підтримувати через інтернет — в окремих точках у полях можна було піймати мережу, каже пан Олександр:

«Коли інформації з життя громад бракувало, журналісти моніторили повідомлення з місцевих груп у соціальних мережах. На їх основі редакції готували аналітичні й новинні матеріали. В окремих громадах журналісти, які залишилися, працювали під псевдонімами. Широко використовували інформаторів з-поміж людей, що залишилися».

За словами експерта, роботу місцевих редакцій у таких умовах не можна назвати об’єктивною журналістикою. Вона залишилася у довоєнному часі. Але принципів правдивої журналістики працівники локальних редакцій все ж таки дотримувалися. Їхня робота під час війни також далека від контрпропаганди, яку формують та реалізують на національному рівні спеціальні служби.

Діяльність журналістів з інформування про життя в окупованих територіях набула більш патріотичних акцентів. Експерт пояснює, що в умовах війни деяких обмежень зазнають демократія, свобода слова та вибору. Більше повноважень отримують військові адміністрації. Й це ми сприймаємо, як належне.  

«Це стосується й принципів роботи журналістів під час війни. Якби вони діяли, як у мирний час, доводилося б висловлювати позицію окупантів та колаборантів у наших медіа, що неприпустимо. Водночас журналісти – насамперед громадяни своєї держави. І тому, я переконаний, що вони можуть висловлювати свою патріотичну позицію під час війни. А ось принцип правдивості ніхто не скасовував навіть за таких умов» — зазначає пан Олександр.

За словами експерта, відновити роботу локальних медіа на Харківщині під час окупації допомогло мережування. Формат роботи, за якого редакції різних громад мають налагоджену співпрацю, дозволяє більш-менш стабільно працювати й планувати роботу в умовах кризи. Це може бути актуальним та дієвим рішенням не лише для медіа, а й інших галузей, зокрема й для організацій громадянського суспільства.

Також про роботу Харківського прес-клубу та партнерів Мережі UPLAN у Харкові під час війни читайте за посиланням.

Аліна Шостак,
комунікаційна менеджерка Мережі UPLAN

Версія для друку

коментарі