Наприкінці серпня Верховна Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт №2693-д, котрий покликаний оновити правила роботи ЗМІ.

Зокрема, у проєкті закону йдеться про:

1. Оновлення переліку суб’єктів, на які поширюється дія закону про медіа.
2. Заборону усім зареєстрованим в офшорних зонах долучатися до постачання електронних комунікаційних послуг.
3. Приведення вітчизняного законодавства у відповідність до вимог та критеріїв Директиви Європейського Союзу про аудіовізуальні медіапослуги.

Це – одні з найважливіших, але не єдині новації. Так, оновлений порядок регуляції роботи медіа, що передбачає законопроєкт, несе ризики монополізації великих центральних ЗМІ, ставить під питання діяльність локальних медіа, й не обмежує можливість діяльності ворожих ресурсів.

Про переваги та ризики  законопроєкту №2693-д розповів голова Харківського прес-клубу, організації-партнерки Мережі UPLAN, Олександр Швець. Запрошуємо дізнатися подробиці експертної думки.

Ризик монополізації великих медіа

Проєкт закону №2693-д передбачає, що діяльність медіа в Україні регулює Національна рада з питань телебачення й радіомовлення, половину складу якої складають представники від Президента України, й ще половину – від парламенту. У політичному форматі, який існує сьогодні, за таких умов усі представники регулятора є представниками «Слуги народу».

«Це може призвести до монополізації великих медіа. Вплив влади на них зберігається й посилюється. Адже ми бачимо, що відбувається з телеканалами «Рада» й «Дом». Вони фінансуються з державного бюджету, тому, на мій погляд, не повинні поширювати свій вплив на внутрішню аудиторію. Бо за таких умов ми можемо чути тільки голос влади, конкретної влади», — зауважує пан Олександр.

Водночас, на думку експерта, законодавцю не вдасться привести українське суспільство до «інформаційного тоталітаризму». Адже ми живемо у період, коли демократія в Україні тільки посилюється. Громадське суспільство протистоїть таким спробам.

Окрім цього, стрімко розвивається інтернет – найбільший конкурент телебачення. Наприклад, телеграм-канали, котрі фактично є новими медіа, користуються великою популярністю серед населення. Але водночас влада немає такого рівня контролю над ними, щоб це призвело до тоталітаризму в інформаційному просторі.

«Але питання не тільки в тому, чи вдасться владі це зробити, але й в їхніх спробах. Тому, на мій погляд, нам слід задуматися, щоб організувати протидію процесу монополізації. Я підтримую законопроєкт в цілому. Він потрібен суспільству, спрощує шлях до Євросоюзу. Але слід врахувати думку громадськості, яка працює у сфері медіа. Законотворці також мають почути думки представників медіабізнесу та опозиції», — зазначив експерт.

Примарне майбутнє локальних медіа

В чому цінність локальних медіа для держави? Вони — можливість доносити свою інформаційну політику на конкретних прикладах, значущих для мешканців громад. Так, локальні медіа доступною мовою можуть пояснити процеси, які відбуваються у державі, продемонструвати їхнє побутове значення. Тому влада мала б бути зацікавленою у сталій та ефективній роботі локальних медіа. 

При цьому вони мають бути незалежними від держави, незалежними від керівництва місцевої громади.

«Держава має підтримувати місцеві медіа. Грантами, закупками необхідного обладнання — різні формати можуть бути. Але найголовніше — саме наявність цієї підтримки», — каже пан Олександр.

Проте законопроєкт №2693-д не містить положень, які б регламентували можливості та шляхи підтримки місцевих медіа. Це, разом з післявоєнними економічними ризиками, ставить під питання роботу локальних медіа у громадах у майбутньому.

Тому, констатує експерт, наразі можна говорити про те, що у влади відсутній інтерес до локальних медіа й усвідомлення їхньої цінності. Інакше б у законопроєкті був би відображений процес їхньої підтримки.

Загроза інформаційній політиці та безпеці

На думку пана Олександра, законопроєкт №2693-д не зовсім відповідає реальності, що нині існує у сфері медіа — скоріше ситуації 10-20-річної давності. Він фактично ігнорує, жодним чином не регулює в обов’язковому та єдиному для всіх порядку нові медіа, як, наприклад, телеграм-канали. Хоча ці ресурси користуються великою популярністю й мають мільйони читачів.

«Законопроєкт передбачає, що, якщо медіа хоче, щоб його називали медіа, то воно може зареєструватися. А якщо не хоче, то може не реєструватися. Тобто законодавець не передбачив рівні умови роботи для всіх», — пояснює експерт.

Ті медіа, котрі не зареєструвалися, не підпадають під будь-яке регулювання. Хоча ініціатори законопроєкту кажуть, що й такі медіа вони будуть регулювати, але як? З цього приводу законотворці отримали чимало пропозицій та зауважень від представників експертного середовища. Вони мають бути вивчені й враховані в остаточному варіанті.

Водночас держава може й повинна ставити умови перед медіа. Адже вони мають виконувати й соціальні функції – впроваджувати навчальні проєкти, популяризувати культуру тощо. Й телеграм-канали не виключення.

Якщо ж держава не регулює усі медіа, вона втрачає у своїх можливостях впроваджувати інформаційну політику. Окрім цього, вільний вибір реєстрації створює певні загрози, зокрема й національній безпеці.

Нам прекрасно відомо, кому та які телевізійні канали належать, а про власників телеграм-каналів переважно нічого не чути. І якщо на законодавчому рівні цей нюанс не прояснити, це хороші умови, наприклад, для спецслужб російської федерації впроваджувати інформаційну політику на нашій території, пояснює пан Олександр.

Такий стан речей — величезна проблема з точки зору інформаційної політики й безпеки. Виправити його можуть однакові для всіх медіа правила роботи, передбачені законом про медіа.

Як мінімізувати ризики?

На думку експерта, законопроєкт варто було б детальніше доопрацювати. Але питання в тому, що у нас мало часу. Це один з ключових законів, прийняття якого вимагає від України Європейська комісія для вступу до Європейського Союзу. Тому парламент намагатиметься ухвалити цей законопроєкт якнайшвидше. І вже в грудні його має підписати Президент, каже пан Олександр:

«Робота над цим законом триває уже кілька років й сповнена дискусіями та пропозиціями. Частина з них викликані часом, зокрема, війною. Як виявилося, європейське законодавство у цій сфері дуже ліберальне — йому важко протистояти російській пропаганді. Депутати  хочуть закласти більш жорсткі підходи для протидії, але це важко адаптувати до європейського законодавства. І тут є місце для дискусій з партнерами».

Інша  проблема — це те, що державний регулятор медіа, відповідно до законопроєкту, може бути зосереджений в руках однієї політичної сили. Європейська Комісія пропонує, щоб регулювання медіа в Україні здійснювала сама галузь — медіа, громадські організації, які працюють у цій сфері. Інакше існує ризик, що люди нефахові або політично зацікавлені будуть регулювати діяльність великої галузі.

«Що робити в такій ситуації? На останньому етапі  роботи над цим документом більш активно долучити до роботи  українську політичну опозицію, представників медіагалузі та громадського сектору. Адже законопроєкт про медіа має прийматися консенсусом у суспільстві. І головне, що закон про медіа потрібен — таке моє глибоке переконання», — підсумував експерт.

Аліна Шостак,
комунікаційна менеджерка Мережі UPLAN