Про те, як формувалася українська система воєнної юстиції, як виглядає архітектура притягнення до відповідальності за воєнні злочини та що варто вдосконалити, розповів під час прямого ефіру експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін.

«У нас є щира впевненість, що міжнародні інституції все за нас зроблять, все розслідують та всіх винних притягнуть до відповідальності. Насправді це не так. У міжнародному кримінальному праві є чудовий принцип комплементарності, тобто доповненості. Спочатку національна правова система має зробити все, що може, а там, де це їй не вдається, наприклад через брак ресурсів або наявність імунітетів, тоді підключаються міжнародні механізми», — зазначив експерт.

Якщо зосередитися на кримінальному аспекті, то в нас зараз реально працюють 2 механізми:

1. Міжнародний кримінальний суд, але проблема в тому, що хоча й було визнано його юрисдикцію, але досі не ратифіковано Римський статут, який лежить в основі діяльності МКС.
2. Універсальна юрисдикція, механізм, який дуже активно застосовується. Наразі понад 150 країн по всьому світу запровадили механізм універсальної юрисдикції щодо злочинів проти миру, тобто щодо міжнародних злочинів.

За словами Євгена Крапивіна, міжнародні злочини — це воєнні злочини, злочини проти людяності, злочини геноциду й злочини агресії. Усі ці 4 злочини в нас можна розслідувати країною, яка має універсальну юрисдикцію, незалежно від того, чи є жертвами громадяни тієї країни та чи вчинено це на її території.

«В Україні це Латвія, Литва, Естонія, Німеччина, Франція та ще багато інших європейських країн, які прислали сюди своїх слідчих, що в межах свого національного законодавства мають провадження. Навіть інколи створюються об’єднані слідчі групи, коли туди включаються й українські слідчі», — повідомив експерт.

Але тут провідна роль теж на боці цієї іноземної держави, на боці їхнього національного законодавства, вони самі визначають, як розслідувати, що розслідувати, кому пред’являти підозру тощо. Тому це більше про міжнародний механізм, хоча звісно він і національний за своїм змістом, бо це не міжнародна інституція, не міжнародна організація, це саме інша держава.

«Ми розуміємо, що маємо зробити максимально велику роботу на національному рівні. І тому в нас є власне 20 розділ Кримінального кодексу України, там є 3 з 4 міжнародні злочини. Кожен з них складний, тому що вони не приведені у відповідність до того, як це розглядається в сучасній науці міжнародного кримінального права, у тому самому Римському статуті», — зауважив експерт.

Є багато прикладів, коли наше законодавство має бути змінено. На думку Євгена Крапивіна, рано чи пізно це буде зроблено, норми міжнародного кримінального права будуть імплементовані в національне законодавство.

Дивіться ефір у записі: