Євроінтеграція України вимагає глибоких реформ у багатьох сферах життя, а відповідність європейським стандартам передбачає не лише оновлення законодавства, а й зміну підходів до його реалізації.

Що таке кримінальна юстиція, якою має бути система правопорядку та чому довіра до органів правопорядку є важливою на шляху до євроінтеграції? Про це говорили в четвертому випуску Євро(под)касту за участю Євгена Крапивіна, керівника напряму «Кримінальна юстиція» Центру політико-правових реформ.

Кримінальна юстиція — це широкий напрямок, який охоплює органи правопорядку, прокуратуру, кримінальний процес, і навіть стадію виконання покарань, коли вже суд засудив особу.

«У контексті європейської інтеграції будемо говорити про систему правопорядку, тобто конкретні органи, такі як поліція чи спеціалізовані, наприклад, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, Бюро економічної безпеки, про те, як вони забезпечують правопорядок, і про правила, за якими вони працюють. Ці правила можна знайти в Кодексі про адміністративні правопорушення, Кримінальному процесуальному кодексі та інших галузевих законах», — зазначив експерт.

На жаль, Україна успадкувала радянську модель — так звану «каральну» кримінальну юстицію, у якій головна увага приділяється статистиці, а не запобіганню злочинам, їхньому розкриттю, відшкодуванню шкоди потерпілим.

Натомість західні демократії та наука значно просунулися в тому, як не стільки боротися зі злочинами й шукати конкретних правопорушників, скільки запобігати їм. Якщо ж правопорушника виявлено —відшкодовувати завдану ним шкоду, задовольняти потерпілу сторону, притягати винного до відповідальності. При цьому важливіше, щоб до відповідальності притягували якомога більше злочинців, навіть із не найсуворішими вироками, ніж влаштовували поодинокі показові процеси покарання, які можуть заспокоїти суспільство, але не гарантують реальної безпеки.

У всіх державах-членах Європейського Союзу існують різні системи правопорядку, ці моделі віддані на розсуд національної держави. Водночас, перебуваючи в європейському просторі, вони так чи інакше мусять співпрацювати в питаннях транснаціональної злочинності. Є конкретні директиви, які стосуються співробітництва в питаннях кримінального та цивільного процесу, організованої злочинності, незаконного обігу зброї й наркотиків, торгівлі людьми. Ці види злочинів — завжди тяжкі, серйозні, і часто не сконцентровані на одній державі, тому Євросоюз на певному етапі вирішив врегулювати, щоб принаймні в цих сферах стандарти роботи були одні.

Відтак спроможність українських органів правопорядку боротися з цими видами злочинності є одним із першочергових питань, які цікавлять ЄС.

Питання правопорядку належить до Розділу 24 (Юстиція, свобода та безпека) актів права Європейського Союзу (acquis communautaire EU), у якому є як конкретні директиви, так і стандарти, які варто імплементувати.

«Українське законодавство значною мірою відповідає європейським вимогам щодо верховенства права. Імплементованість директив теж на доволі високому рівні, бо Україна й раніше працювала з Європолом, Європейською прокуратурою. Найбільше питання, яке зараз стоїть, — це, радше, налагодження двосторонніх зв’язків із державами-членами Євросоюзу та створення державної політики, яка б реально впроваджувала підходи, що існують у ЄС», — зауважив пан Євген.

Дивіться повний випуск подкасту на YouTube, слухайте на Spotify та Megogo.