1 липня 2020 року набрав чинності Закон № 2617-VIII, який запровадив нову класифікацію кримінальних правопорушень.

Ідея поділу кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки полягає в тому, що перші мають значні наслідки для суспільства й передбачають ізоляцію особи від нього, а другі — ні. Тому кримінальні проступки відмежовуються від злочинів за видом і мірою покарання.

У кримінальному кодексі «проступком» є діяння (дія або бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 тис. грн) або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Проступки будуть розслідуватися за спрощеною процедурою, право на розслідування яких отримали дізнавачі нарівні зі слідчими.

Дізнавачем може бути окремий співробітник підрозділу дізнання Нацполіціі, а може бути уповноважена особа іншого підрозділу, наприклад, патрульний-дізнавач.

Також закріплено взаємодію за принципом кваліфікації, що означає можливість перекваліфікувати одне діяння в інше. Наприклад, звичайна крадіжка — проступок, а вчинена групою осіб крадіжка — злочин, що спричинить передачу справи від дізнання до слідства.

До особи, яка підозрюється у вчиненні проступку, не може бути застосовано домашній арешт, заставу або утримання під вартою, тільки особисте зобов’язання або особисту поруку.

Для спрощеної процедури тепер не потрібна участь захисника й згода потерпілого, достатньо бажання прокурора та визнання провини особою, оскільки суд може розглянути обвинувальний акт без проведення судового засідання та без присутності учасників, якщо обвинувачений визнав провину. Засудження за вчинення проступку не тягне судимості.

На проступки перетворені злочини невеликої та частина середньої тяжкості. Це дозволило вивести низку злочинів у проступки. В результаті декриміналізації досить серйозні правопорушення перетворилися на проступки зі спрощеним форматом розслідування і відсутністю судимості у осіб, які їх вчинили.

Тепер як кримінальні проступки будуть кваліфікуватися наступні:

• умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1, 2 ст. 125 КК України);
• побої і мордування (тільки ч. 1 ст. 126 КК України);
• насильницьке донорство (тільки ч. 1 ст. 144 КК України);
• експлуатація дітей (тільки ч. 1 ст. 150 КК України);
• примушування до вступу в статевий зв’язок (тільки ч. 1, 2 ст. 154 КК України);
• порушення таємниці голосування (тільки ч. 1 ст. 159 КК України);
• підкуп виборця, учасника референдуму (тільки ч. 1 ст. 160 КК України);
• опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, державному виконавцю, приватному виконавцю, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві, уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (тільки ч. 1 ст. 342 КК України);
• ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164 КК України);
• крадіжка (тільки ч. 1 ст. 185 КК України);
• викрадення води, електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (тільки ч. 1 ст. 188-1 КК України);
• шахрайство (тільки ч. 1 ст. 190 КК України);
• самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (тільки ч. 1 ст. 197-1 КК України);
• незаконне полювання (тільки ч. 1 ст. 248 КК України);
• незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (тільки ч. 1 ст. 249 КК України);
• хуліганство (тільки ч. 1 ст. 296 КК України);
• жорстоке поводження з тваринами (тільки ч. 1 ст. 299 КК України);
• створення або утримання місць розпусти і звідництво (тільки ч. 1 ст. 302 КК України);
• незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту (тільки ч. 1 ст. 309 КК України);
• посів або вирощування снотворного маку чи конопель (тільки ч.1 ст.310 КК України); самоправство (ст. 356 КК України);
• умисне пошкодження ліній зв’язку (тільки ч. 1 ст. 360 КК України);
• перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171 КК України).

Який стан справ з «ефективністю» розслідування перешкоджання законній професійній діяльності журналістів?

Відповідно до офіційної статистики, опублікованої у Єдиному звіті про кримінальні правопорушення, затвердженому наказом Генеральної прокуратури за погодженням із Держкомстатом України, за 2013-2018 рр. обліковано наступну кількість кримінальних правопорушень, вчинених проти журналістів:

Судові рішення за вказаний період можна охарактеризувати наступним чином: суди застосовують покарання, не пов’язані з позбавленням волі.

Позбавлення волі застосовувалося у небагатьох справах, де крім злочинів проти журналістів обвинувачений скоїв й інші злочини (наприклад, умисне нанесення легких тілесних ушкоджень), або не відбув раніше отриману судимість. Але і в таких випадках фактичне відбування покарання було з випробувальним терміном або закінчувалося амністією чи закінченням терміну давності для притягнення до відповідальності (3 роки з моменту вчинення), що призводило до звільнення підсудних від кримінальної відповідальності.

Більшість справ завершувалася призначенням штрафів від 510 грн до 1700 грн, при цьому поширеним розміром штрафів є сума в 850 грн і лише в деяких справах сума становила 3400 – 6800 грн.

Аналізуючи статтю 171 КК України, слід зазначити, що до 1 липня 2020 року санкція статті передбачала невелике покарання за скоєння визначених нею протиправних діянь і не мала суттєвого впливу на поведінку правопорушників та не сприяла зниженню рівня безкарності. Чи стане проступок панацеєю для перешкоджання порушенню прав журналістів, залишається відкритим.

Журналістська свобода є базовою умовою прогресу суспільства. І хоча вона не повинна переступати певні межи, зокрема, що стосуються репутації, прав і свобод інших, та має запобігати розголошенню конфіденційної інформації, проте, до обов’язків журналістів входить передача інформації та ідей з усіх питань суспільного інтересу.

Адже громадськість також зобов’язана отримувати цю інформацію, яка висвітлюється ведучим програм, відповідальним видавцем, журналістом, кореспондентом (штатним або позаштатним), редактором тощо.

Стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищає не тільки ідеї та інформацію, а й форму подачі. Журналістська свобода також включає можливість перебільшення і навіть провокації.

Напередодні виборчої кампанії хочу нагадати журналістам про пункт 2 статті 10 Конвенції, яка практично не містить обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступ політиків, або в питаннях, які становлять громадський інтерес. Критика публічної особи як політика є ширше, ніж приватної особи, що надає журналістам перевагу.

Майя Сергєєва,
адвокатка, експертка Громадської мережі
публічного права та адміністрації UPLAN

Джерело: ОСН «Мост»