Не знаю, чи мої міркування щодо художньої літератури комусь будуть цікавими, оскільки мої оцінки прочитаних книжок рідко збігаються зі статтями в літературній критиці.
Про класику говорити не буду. Тут, думаю, кожен має свою думку. Я виростав на історичних романах шістдесятників, тобто народжених у період з 1920 по 1938 роки. При тому, що їхні неісторичні романи я взагалі не читав, про соціалістичну дійсність, так би мовити, чи про війну з німцями.
Пропоную вам перелік авторів, більшість історичних романів яких я колись прочитав. Напівжирним шрифтом виділив тих, хто мені сподобався найбільше:
- Костянтин Басенко – 1923-1973.
- Яків Стецюк – 1922-1980 – Житомирщина, Львів – 2 історичні романи.
- Володимир Малик – 1921-1998 – Київ – 9 історичних романів.
- Дмитро Міщенко – 1921-2016 – Запоріжжя, Дніпро – 5-6 історичних романів.
- Петро Угляренко – 1922-1997 – Київ, Ужгород – біля 10 історичних романів.
- Георгій Книш – 1922-1997 – Кіровоград, Львів – 1-2 історичні романи.
- Микола Олійник – 1923-1997 – Київ – 1-2 історичні романи.
- Віталій Кулаковський – 1924-1990 – Київ – 6 історичних романів.
- Павло Загребельний – 1924-2009 – Київ – понад 7 історичних романів.
- Микола Смоленчук – 1927-1993 – Кіровоград – 2 історичні романи.
- Роман Федорів – 1930-2001 – Івано-Франківщина, Львів – 2-3 історичні романи.
- Сергій Плачинда – 1928-2013 – Кіровоград, Київ – 4 біографічні романи.
- Іван Білик – 1930-2012 – Полтавщина, Київ – 2-3 історичні романи.
- Роман Іваничук – 1929-2016 – Коломия, Львів – 10 історичних романів.
- Юрій Мушкетик – 1929-2019 – Ніжин, Київ – 6-7 історичних романів.
- Олексій Пахучий – 1931-1996 – Запоріжжя – 2 історичні романи про синів Хмельницького (1990-ті роки).
- Станіслав Тельнюк – 1935-1990 – Запоріжжя, Київ – 1 історичний роман.
- Василь Шевчук – 1932-1998 – Житомирщина, Київ – 6 історичних романів.
- Раїса Іванченко – 1934 – Запоріжжя, Київ – 5 історичних романів.
- Євген Куртяк – 1936-1996 – Львів – 15 романів, більшість історичних.
- Микола Вінграновський – 1936-2004 – Первомайськ, Київ – 1 історичний роман, а також історичний нарис «14 столиць України».
- Роман Андріяшик – 1933-2017 – Тернопільщина – 2 історичні романи.
- Валентин Чемерис – 1936-2016 – Полтавщина, Київ – понад 15 історичних романів.
- Роман Коритко – 1935 – Рогатин, Львів – 1 історичний роман.
- Григорій Колісник – 1937 – Запоріжжя – дилогія про Гоголя й трилогія про козаків.
- Олесь Лупій – 1938 – Львів – 2-3 історичні романи.
Вершинними із цього переліку творів я вважаю романи Романа Іваничука.
У дорослому віці я уже почав читати неісторичні твори письменників, так би мовити, перехідної епохи, з якими особисто був добре знайомий:
- Юрій Покальчук – 1941-2008 – Луцьк-Київ.
- Володимир Яворівський – 1942-2021 – Вінничина-Київ.
А також історичні твори двох дуже плідних письменників:
- Роман Горак – 1942 – Львів – його я читав найменше через нестачу художності творів – фактично він пише біографії.
- Іван Корсак – 1946-2017 – Луцьк – приблизно 10 історичних творів невеликого розміру про мало відомі особистості чи події.
Нова українська література для мене почалася із творів чотирьох письменників, які писали у дев’яностих роках, й робили це не схоже ні на що, що я читав раніше. Найбільше мені сподобалися:
- Василь Шкляр – 1951 – від роману «Ключ» й до усіх сучасних романів варті уваги.
- Юрій Винничук – 1952 – еротичні романи дев’яностих, а потім сучасні «Танго смерті», «Цензор снів», «Аптекар», «Сестри крові», ретродетективи останніх років.
- Юрій Андрухович – 1960 – «Перверзія», «12 обручів», «Радіо ніч».
- Оксана Забужко – 1960 – вершина – «Музей покинутих секретів».
Твори цих авторів я й досі чекаю з нетерпінням і читаю майже усі підряд. Після цих реформаторів з’явилася велика плеяда сучасних письменників:
- Андрій Курков – 1961 – Київ.
- Ірен Роздобудько – 1962 – Донецьк, Київ.
- Володимир Лис – 1950 – Луцьк.
- Марія Матіос – 1959.
- Петро Лущик – 1963 – Львів.
- Володимир Єшкілєв – 1965 – Івано-Франківськ.
- Сергій Ухачевський – 1966 – Тернопіль.
- Андрій Кокотюха – 1970 – Київ.
- Сергій Жадан – 1974 – Харків.
Я прочитав чимало їхніх творів на різну тематику. Щось мені подобається, щось – не дуже, але я продовжую з інтересом слідкувати за ними. Водночас я не ставлю за мету прочитати усе, що вони видають, – це вже стає неможливо. Тому пропоную добірку творів, які мені сподобалися найбільше. І знову виділені ті, які залишили найбільше враження:
- В. Шкляр – Маруся.
- В. Шкляр – Чорне Сонце.
- В. Шкляр – Троща.
- В. Шкляр – Характерник.
- Ю. Винничук – Танго смерті.
- Ю. Винничук – Цензор снів.
- Ю. Винничук – Аптекар.
- Ю. Винничук – Сестри крові.
- Ів. Корсак – Діти Яфета.
- Ів. Корсак – Немиричів ключ.
- Ів. Корсак – Завойовник Європи.
- Ів. Корсак – Корона Юрія ІІ.
- А. Курков – Нічний молочник.
- І. Роздобудько – Тут і тепер.
- І. Роздобудько – Прилетіла ластівочка.
- В. Лис – Століття Якова.
- П. Лущик – Тамплієри короля Данила.
- П. Лущик – Ратники князя Лева.
- П. Лущик – Отроки княжича Юрія.
- П. Лущик – Настане день, закінчиться війна.
- В. Єшкілєв – Унія.
- С. Ухачевський – Карпатський капкан.
- С. Ухачевський – Божевільний рейд.
- А. Кокотюха – Вогняна зима.
- А. Кокотюха – Справа отамана Зеленого.
Два романи 2021 року:
- Ю. Андрухович – Радіо Ніч.
- А.Курков, Ю.Винничук – Ключі Марії.
Після Революції Гідності з’явилася нова когорта молодих письменників:
- Є. Положій – Іловайськ.
- С. Лойко – Аеропорт.
- О. Захарченко – Вертеп. #РоманПроМайдан.
- Таня Малярчук – Забуття.
- Оксана Луцишина – Іван і Феба.
- С. Дзюба, А. Кірсанов – Заборонений.
- С. Дзюба, А. Кірсанов – Позивний «Бандерас».
Оце усе, що я можу сказати про сучасну українську літературу. Про неукраїнську можу сказати також чимало, але набагато менше ніж про українську.
Ігор Коліушко,
голова правління Центру політико-правових реформ
