Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Про читання художньої літератури

Січ / 22
18

Не знаю, чи мої міркування щодо художньої літератури комусь будуть цікавими, оскільки мої оцінки прочитаних книжок рідко збігаються зі статтями в літературній критиці.

Про класику говорити не буду. Тут, думаю, кожен має свою думку. Я виростав на історичних романах шістдесятників, тобто народжених у період з 1920 по 1938 роки. При тому, що їхні неісторичні романи я взагалі не читав, про соціалістичну дійсність, так би мовити, чи про війну з німцями.

Пропоную вам перелік авторів, більшість історичних романів яких я колись прочитав. Напівжирним шрифтом виділив тих, хто мені сподобався найбільше:

  1. Костянтин Басенко – 1923-1973.
  2. Яків Стецюк – 1922-1980 – Житомирщина, Львів – 2 історичні романи.
  3. Володимир Малик – 1921-1998 – Київ – 9 історичних романів.
  4. Дмитро Міщенко – 1921-2016 – Запоріжжя, Дніпро – 5-6 історичних романів.
  5. Петро Угляренко – 1922-1997 – Київ, Ужгород – біля 10 історичних романів.
  6. Георгій Книш – 1922-1997 – Кіровоград, Львів – 1-2 історичні романи.
  7. Микола Олійник – 1923-1997 – Київ – 1-2 історичні романи.
  8. Віталій Кулаковський – 1924-1990 – Київ – 6 історичних романів.
  9. Павло Загребельний – 1924-2009 – Київ – понад 7 історичних романів.
  10. Микола Смоленчук – 1927-1993 – Кіровоград – 2 історичні романи.
  11. Роман Федорів – 1930-2001 – Івано-Франківщина, Львів – 2-3 історичні романи.
  12. Сергій Плачинда – 1928-2013 – Кіровоград, Київ – 4 біографічні романи.
  13. Іван Білик – 1930-2012 – Полтавщина, Київ – 2-3 історичні романи.
  14. Роман Іваничук – 1929-2016 – Коломия, Львів – 10 історичних романів.
  15. Юрій Мушкетик – 1929-2019 – Ніжин, Київ – 6-7 історичних романів.
  16. Олексій Пахучий – 1931-1996 – Запоріжжя – 2 історичні романи про синів Хмельницького (1990-ті роки).
  17. Станіслав Тельнюк – 1935-1990 – Запоріжжя, Київ – 1 історичний роман.
  18. Василь Шевчук – 1932-1998 – Житомирщина, Київ – 6 історичних романів.
  19. Раїса Іванченко – 1934 – Запоріжжя, Київ – 5 історичних романів.
  20. Євген Куртяк – 1936-1996 – Львів – 15 романів, більшість історичних.
  21. Микола Вінграновський – 1936-2004 – Первомайськ, Київ – 1 історичний роман, а також історичний нарис «14 столиць України».
  22. Роман Андріяшик – 1933-2017 – Тернопільщина – 2 історичні романи.
  23. Валентин Чемерис – 1936-2016 – Полтавщина, Київ – понад 15 історичних романів.
  24. Роман Коритко – 1935 – Рогатин, Львів – 1 історичний роман.
  25. Григорій Колісник – 1937 – Запоріжжя – дилогія про Гоголя й трилогія про козаків.
  26. Олесь Лупій – 1938 – Львів – 2-3 історичні романи.

Вершинними із цього переліку творів я вважаю романи Романа Іваничука.

У дорослому віці я уже почав читати неісторичні твори письменників, так би мовити,  перехідної епохи, з якими особисто був  добре знайомий:

  1. Юрій Покальчук – 1941-2008 – Луцьк-Київ.
  2. Володимир Яворівський – 1942-2021 – Вінничина-Київ.

А також історичні твори двох дуже плідних письменників:

  1. Роман Горак – 1942 – Львів – його я читав найменше через нестачу художності творів – фактично він пише біографії.
  2. Іван Корсак – 1946-2017 – Луцьк – приблизно 10 історичних творів невеликого розміру про мало відомі особистості чи події.

Нова українська література для мене почалася із творів чотирьох письменників, які писали у дев’яностих роках, й робили це не схоже ні на що, що я читав раніше. Найбільше мені сподобалися:

  1. Василь Шкляр – 1951 – від роману «Ключ» й до усіх сучасних романів варті уваги.
  2. Юрій Винничук – 1952 – еротичні романи дев’яностих, а потім сучасні «Танго смерті», «Цензор снів», «Аптекар», «Сестри крові», ретродетективи останніх років.
  3. Юрій Андрухович – 1960 – «Перверзія», «12 обручів», «Радіо ніч».
  4. Оксана Забужко – 1960 – вершина – «Музей покинутих секретів».

Твори цих авторів я й досі чекаю з нетерпінням і читаю майже усі підряд. Після цих реформаторів з’явилася велика плеяда сучасних письменників:

  1. Андрій Курков – 1961 – Київ.
  2. Ірен Роздобудько – 1962 – Донецьк, Київ.
  3. Володимир Лис – 1950 – Луцьк.
  4. Марія Матіос – 1959.
  5. Петро Лущик – 1963 – Львів.
  6. Володимир Єшкілєв – 1965 – Івано-Франківськ.
  7. Сергій Ухачевський – 1966 – Тернопіль.
  8. Андрій Кокотюха – 1970 – Київ.
  9. Сергій Жадан – 1974 – Харків.

Я прочитав чимало їхніх творів на різну тематику. Щось мені подобається, щось – не дуже, але я продовжую з інтересом слідкувати за ними. Водночас я не ставлю за мету прочитати усе, що вони видають, – це вже стає неможливо. Тому пропоную добірку творів, які мені сподобалися найбільше. І знову виділені ті, які залишили найбільше враження:

  1. В. Шкляр – Маруся.
  2. В. Шкляр Чорне Сонце.
  3. В. Шкляр – Троща.
  4. В. Шкляр – Характерник.
  5. Ю. Винничук – Танго смерті.
  6. Ю. Винничук – Цензор снів.
  7. Ю. Винничук Аптекар.
  8. Ю. Винничук Сестри крові.
  9. Ів. Корсак – Діти Яфета.
  10. Ів. Корсак Немиричів ключ.
  11. Ів. Корсак Завойовник Європи.
  12. Ів. Корсак Корона Юрія ІІ.
  13. А. Курков Нічний молочник.
  14. І. Роздобудько Тут і тепер.
  15. І. Роздобудько Прилетіла ластівочка.
  16. В. Лис – Століття Якова.
  17. П. Лущик Тамплієри короля Данила.
  18. П. Лущик Ратники князя Лева.
  19. П. Лущик Отроки княжича Юрія.
  20. П. Лущик – Настане день, закінчиться війна.
  21. В. Єшкілєв Унія.
  22. С. Ухачевський Карпатський капкан.
  23. С. Ухачевський – Божевільний рейд.
  24. А. Кокотюха – Вогняна зима.
  25. А. Кокотюха – Справа отамана Зеленого.

Два романи 2021 року:

  • Ю. Андрухович – Радіо Ніч.
  • А.Курков, Ю.Винничук – Ключі Марії.

Після Революції Гідності з’явилася нова когорта молодих письменників:

  • Є. Положій Іловайськ.
  • С. Лойко Аеропорт.
  • О. Захарченко Вертеп. #РоманПроМайдан.
  • Таня Малярчук – Забуття.
  • Оксана Луцишина Іван і Феба.
  • С. Дзюба, А. Кірсанов – Заборонений.
  • С. Дзюба, А. Кірсанов – Позивний «Бандерас».

Оце усе, що я можу сказати про сучасну українську літературу. Про неукраїнську можу сказати також чимало, але набагато менше ніж про українську.

Ігор Коліушко,
голова правління Центру політико-правових реформ

Версія для друку

коментарі