«Українська правда» опублікувала великий матеріал про перерозподіл бланково-паспортного ринку. На мою думку, жодна зі сторін конфлікту не є «білою та пухнастою». Для усіх це — бізнес, при тому чималенький. Але дозвольте звернути вашу увагу на кілька моментів.

Коли років 8-9 тому йшлося про «українського виробника» бланків — ДП «Україна» — це виглядало дещо, як маніпуляція.

Адже усі складові того бланку — папір, пластик, чіпи, нитки, фарби — імпортне, зокрема з офшорним корінням.

Тоді ж Україні (не державному підприємству, а країні) європейські виробники пропонували готову продукцію за суттєво нижчими цінами. Коли наші урядовці звітували про «український» бланк за 15 євро (нині приблизно 12 євро — 381 грн), молдаванам фіни друкували паспорти за менш ніж 7 євро. Так, йшлося про нижчий рівень захисту, але достатній для безвізу з Європейським Союзом. Бо Молдова на той час уже його отримала.

Проте в Україні рідко цінують дешеві рішення. Адже тоді й «заробіток» нижчий.

Маю такі думки з цього приводу:

• важко називати бланк паспорта «українським продуктом», якщо в ньому домінує імпортна складова — це як великовузлова збірка авто;
• чи варто робити «державну» монополію, якщо є варіанти на конкурсних засадах отримувати суттєво дешевшу продукцію. При цьому, якщо врахувати обсяги українського ринку, ми могли б зацікавити усіх великих та надійних виробників;
• врешті, за цю штучно дорожчу продукцію — через умільців монополізувати сферу й відсутність конкурсу — платимо ми, платники податків, отримувачі паспортів.

Окремо слід критично ставитися до спроб «чипізації» усіх документів.

Те, що за вимогами й дедлайнами ЄС має бути з чіпом, повинно бути таким обов’язково. Але там, де можна робити дешевше, треба робити дешевше. Достатність — чудовий принцип. Тим паче нині, коли Уряд просуває ідею цифрових документів у відомому застосунку, пластик з чіпом у багатьох людей просто припадає пилом вдома.

Принагідно варто також звернути увагу й на паспортне обладнання — робочі станції в ДМС, ЦНАП.

Це було окремим джерелом заробітку, бо прописане під одного постачальника через монопольну складову. Тут і «Прозоро» не дуже допомагало.

Отже, там, де можна зробити чесний конкурс, треба його робити. Монополія та «схематоз» — це завжди погано.

Віктор Тимощук,
член правління Центру політико-правових реформ