Мін’юст працює над новою редакцією законопроєкту про звернення громадян (далі — законопроєкт) передусім у зв’язку з потребою узгодження із Законом «Про адміністративну процедуру» (далі — ЗАП), що набуває чинності 15.12.2023. На мій погляд, остання редакція, яку було обговорено на робочій групі 25.08.2023, — доволі хорошої якості.
У ній є головне:
- Розмежування предмета регулювання із ЗАП.
Все, що стосується розгляду заяв і скарг переходить до предмета ЗАП. Адже тут йдеться про реалізацію суб’єктивних прав приватних осіб. І саме це треба добре донести усім користувачам обох законів. - Натомість у законопроєкті «Про звернення» залишаються пропозиції (зокрема рекомендації і зауваження) та петиції.
- Новий законопроєкт написаний повністю у дусі статті 40 Конституції України:
– органи влади зобов’язані розглянути звернення;
– та у визначений законом строк надати відповідь. - Новий законопроєкт надає право на звернення не лише громадянам, але й суб’єктам господарювання та ГО.
- Новий законопроєкт забирає у них же обов’язок розглядати звернення. Точніше — такий обов’язок має бути лише у суб’єктів, що виконують функції публічної адміністрації. І це правильно, адже приватні особи (наприклад, перукарня чи ГО) не зобов’язані працювати в одному правовому режимі з органами влади.
Чому зараз виникають різні звинувачення до законопроєкту?
Очевидно, що зацікавлених ГО та експертів треба було залучати на ранніх етапах напрацювання основних ідей цього законопроєкту. Власне, через брак живої та своєчасної комунікації й виникає несприйняття.
Але точно ще не пізно. Бо є кілька викликів, де треба знаходити спільне рішення:
- Треба знайти розумний баланс, аби й громадяни не зловживали правом на звернення. Бо розгляд кожного звернення — це ресурси держави (і ОМС), які не є безмежними. Відтак треба врегулювати питання, що робити із великою кількістю звернень від однієї особи, з великою кількістю питань в одному зверненні тощо.
- Особистий прийом, на мій погляд, має бути обов’язком органу, але не обов’язком керівника органу. Загалом має бути ефективне внутрішнє делегування повноважень на розгляд звернень від керівника до інших працівників органу. Інакше це просто профанація, коли керівник підписує, не читаючи, тисячі відповідей за рік.
- Має бути заохочена й належна культура звернень — не писати по кожній побутовій дрібниці одразу президенту та КМУ. Інститут направлення за належністю можна очистити від звернень явно не за компетенцією.
Щодо деяких «звинувачень» до законопроєкту
- Питання «скарг» дійсно звужене до ненадання відповіді. Адже за змістом неможливо оскаржувати те, що не стосується прав особи. Так, ще треба обов’язково аналізувати чи не «загубилися» певні відносини між ЗАП і ЗпЗ.
- Строк розгляду у 30 календарних днів є досить стандартним й у закордонній практиці. Адже йдеться не про права особи й тому немає терміновості. При цьому орган може розглядати питання й швидше.
- Погоджуюся, що немає потреби в жорсткій ідентифікації особи при електронних зверненнях і підстав для збільшення кількості голосів щодо підтримки петицій.
Загалом повторюся, що напрямок руху обраний Мін’юстом вважаю цілком правильним. Потрібні баланс та раціональність у питанні звернень. Див. ст. 40 Конституції України.
Джерело: фейсбук-сторінка
члена правління Центру політико-правових реформ Віктори Тимощука
