На початку 2019 року уряд анонсував про перехід до другого етапу реформи децентралізації — укрупнення районів. Це допоможе уникнути дублювання функцій, а також сформувати ефективну систему місцевого управління.
Концепції, які зараз активно обговорюються в експертних колах, базувалися на історичному формуванні територій, а також аналізі іноземного досвіду інших держав.
Пропонуємо ознайомитися, як реалізували адміністративно-територіальний поділ в Литві.
Відповідно до закону «Про адміністративно-територіальні одиниці Республіки Литви та їх межі», територія Литви поділяється на адміністративні одиниці, які складаються з населених пунктів.
Починаючи з 2009 року, в Литві існують одиниці чотирьох рівнів:
Повіт — адміністративно-територіальна одиниця першого рівня, найвища адміністративна одиниця Литви.
Територія Литви поділена на 10 повітів, їхні адміністративні центри знаходяться у великих містах — Алітус, Вільнюс, Каунас, Кляйпеда, Маріямполе, Паневежис, Таураг, Тельшяй, Укмерг та Шауляй.
Основна функція повіту — управління землею та земельна реформа.
Управління повітом є складовою частиною державного управління та реалізується через керуючого повітом, міністерства та інші урядові інституції урядом відповідно до закону «Про управління повітом».
Керуючого повітом (лит. apskrities viršininkas) призначає уряд за поданням прем’єр–міністра. Його головне призначення — гарантування дотримання на території повіту конституції та інших законів республіки.
Керуючий повітом виконує такі завдання:
При керуючому створюється рада повіту. До складу ради за посадою входять керуючий повітом (голова ради), його заступник та мери самоврядувань повіту.
Повіти поділяються на інші, нижчі адміністративні одиниці — самоврядування, які поділяються на ще нижчі — сянюнії. Повіти контролюють роботу самоврядувань та органів влади нижчого рівня.
Наприклад, Вільнюський повіт складається з самоврядування м. Вільнюс та самоврядувань 7 районів. Місто Вільнюс поділяється на 21 сянюнію, а райони далі поділяються на міста, містечка, села та можуть бути поділені на сянюнії.
Самоврядування — другий рівень адміністративно-територіального поділу Литви. Території самоврядувань наділені спільними соціальними, економічними, етнічними та культурними інтересами.
Відповідно до Закону «Про адміністративно-територіальні одиниці Литовської Республіки та їхні межі», самоврядування — це адміністративно-територіальна одиниця, спільність населення якої володіє гарантованим конституцією правом самоврядування, що здійснюється через обрані місцевою спільнотою органи влади.
Самоврядування формуються з населених пунктів, які відповідають основним вимогам: здатність управляти та підтримувати муніципальну економіку, надавати комунальні послуги місцевим жителям та інші.
На території Литви утворено 60 самоврядувань. Умовно їх можна поділити на міські самоврядування (7), районні самоврядування (43) та самоврядування (новоутворені) (10).
Самоврядування великих міст (Алітус, Вільнюс, Каунас, Клайпеда, Паневежис, Шяуляй) охоплюють територію одного міста (у деяких випадках з передмістями). Самоврядування курортів (Паланга та Нерінга) включають розташовані поруч із ними населені пункти.
Найбільше самоврядування у Литві — Вільнюське. Це самоврядування складається зі столиці Литви — м. Вільнюс, ще одного міста та трьох сіл. Населення Вільнюського самоврядування — 542 287 мешканців. Поділяється самоврядування на 21 сянюнію.
Найменше — самоврядування Неринга, що фактично складається з 4 поселень, об’єднаних в одну адміністративну одиницю (2700 жителів).
Усі самоврядування на основі добровільного членства об’єднуються в Асоціацію самоврядувань Литви. Це — неурядова некомерційна організація, діяльність якої спрямована на розвиток самоврядувань Литви та представництво спільних інтересів членів Асоціації в органах державної влади та управління, в інших організаціях.
Інституції самоврядування:
Рада самоврядування є виборним органом, що обирається мешканцями, які проживають на його території, на чотирирічний строк. Зі своїх членів рада обирає мера самоврядування.
Ради самоврядувань наділені правами та обов’язками місцевої влади та публічного адміністрування, мають автономію у сферах комунальних послуг, житла, вулиць та громадського транспорту.
До компетенції ради самоврядування належить ухвалення основних рішень місцевого значення, хоча вирішення певних завдань районного значення може бути делеговане самоврядуванням місцевими органами виконавчої влади, мером або правлінням.
Власні повноваження ради:
Делеговані повноваження:
Якщо центральні або територіальні суб’єкти державного адміністрування розглядають питання, пов’язані з інтересами одного або всіх самоврядувань, — вони повинні повідомити про це мера відповідного самоврядування або Асоціацію самоврядувань Литви.
Проекти законів та інших правових актів, пов’язані з діяльністю самоврядувань, обговорюються з окремими самоврядуваннями або з Асоціацією самоврядувань Литви в установленому порядку.
Два рівні адміністративно-територіальних одиниць:
Самоврядування (лит. savivaldybė): 60
Повіти (лит. apskritis): 10
Сянюнія — адміністративно-територіальна одиниця третього рівня в Литві. Сянюнії не наділені статусом адміністративно-територіальних одиниць та підпорядковуються органам самоврядування. Їх кількість та назви, територіальні межі, функції визначає рада самоврядування шляхом ухвалення відповідного рішення.
За розміром та населенням сянюнії варіюються залежно від їх розташування та особливостей. Сянюнія може охоплювати дуже маленький регіон, що складається з кількох сіл, одного міста або частин великого міста. Кілька сянюній складають самоврядування.
Кількість населення найбільш густонаселених сянюній з Шілайняй і Даєнава (понад 70 тис. осіб) перевищує кількість населення деяких цілих самоврядувань.
Територія Литви поділена на 552 сянюнії, які переважно діють у формі філій адміністрації місцевого самоврядування. Діяльність сянюнії регламентується положенням про сянюнії, яке затверджує директор адміністрації самоврядування, та фінансується коштами бюджету самоврядування та інших встановлених законодавством засобів.
Функції сянюнії:
Компетенція сянюнії:
Як бачимо, обсяг компетенції сянюнії складає керівництво місцевими справами, а також здійснення нагляду та обслуговування житлово-комунального господарства, що перебуває на її балансі.
Голова сянюнії — староста (лит. Seniūnas). Він є управителем виділених асигнувань, здійснює внутрішнє адміністрування сянюнії та розробляє програми її діяльності.
Староста є державним службовцем, який призначається шляхом проведення конкурсу. Рішення старости оформлюються у формі наказів.
Сянюнайтія — найменша адміністративна одиниця Литовської Республіки (четвертий рівень).
Сянюнайтії утворюються з населених пунктів або їх частин (з одного або декількох населених пунктів, що мають спільні кордони, з одної або декількох частин населених пунктів, що мають спільні кордони), незалежно від того, чи створені сянюнії, чи ні. Наприклад, у м. Кляйпеда немає сянюній, але є 54 сянюнайтій.
Загальна кількість сянюнайтій у Литві — 3194.
При утворенні сянюнайтій кількість мешканців, пов’язаних сусідськими зв’язками та потребами, як правило, має становити не більше 500.
Якщо ж сянюнайтії утворюються у містах з однієї або декількох компактно забудованих територій зі спільними кордонами, густота населення яких не менша 100 мешканців на 1 га — кількість мешканців, пов’язаних сусідськими зв’язками та потребами, має становити не більше 3000.
Проект утворення сянюнайтій затверджує мер за поданням директора адміністрації самоврядування. Представницьку функцію в сянюнайтії виконують старійшини, які обираються жителями строком на 4 роки.
Старійшина, виконуючи функцію представництва жителів сянюнайтії в сянюнії, органах самоврядування та утворених на території самоврядування державних установах:
Старійшина закликає мешканців:
Розгляд питань, що становлять інтерес для громади населених пунктів або їх частин, які обслуговуються сянюнією, а також ухвалення рішень здійснюється старійшинами на сході старійшин.
Дійсний адміністративно-територіальний устрій Литви — результат реформи, проведеної наприкінці 2000-х років. Її необхідність зумовлювалася, по-перше, відсутністю чіткого розмежування функцій центральних та місцевих органів, по-друге — тим, що економічно-фінансове підґрунтя для діяльності органів місцевої влади практично нереально було сформувати.
Центральною ланкою місцевого самоврядування в Литві є самоврядування. Самоврядування об’єднуються в повіти, але фактично основне завдання керуючого повітом — забезпечення дотримання конституції та інших законів, а представницький орган повіту виконує функцію представництва центральних органів виконавчої влади на повітовому рівні.
Реальне виконання функцій місцевого самоврядування, яке фінансується з місцевого бюджету, здійснюється виключно через самоврядування та його органи. Крім того, окрім власних повноважень представницький орган самоврядування може отримати делеговані щодо вирішення окремих питань районного значення.
Цікавим є досвід Литви щодо діяльності філій місцевих адміністрацій — сянюній, які хоча не є окремими адміністративно-територіальними одиницями, проте ради самоврядувань наділяють їх певними самостійними завданнями та повноваженнями для виконання в межах своєї території.
Христина Тибінка,
експертка Центру досліджень місцевого самоврядування,
регіональна координаторка Громадської мережі публічного права
та адміністрації UPLAN у Львові