17 і 22 лютого у Верховній Раді зареєстровані проєкти двох законів з майже однаковою назвою — «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення кримінальної відповідальності за корупційні злочини, вчинені в умовах воєнного або надзвичайного стану» (реєстраційний № 9029, ініціатори законопроєкту народні депутати України Ірина Фріз, Іванна Климпуш-Цинцадзе та ін.) (далі — ПЗ 9029/Фріз) і «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за корупційні злочини, вчинені під час воєнного або надзвичайного стану» (реєстраційний № 9049, ініціатор законопроєкту народний депутат України Георгій Мазурашу) (далі — ПЗ 9049/Мазурашу).

Назви обох законопроєктів свідчать про те, що другий з них є альтернативним першому. Нагадаємо, що згідно зі статтями 100 і 110 Регламенту Верховної Ради України альтернативними вважаються законопроєкти, які містять положення, що регулюють однакове коло питань та повторюють за суттю положення щодо регулювання одних і тих же суспільних відносин. При цьому альтернативні законопроєкти розглядаються, як правило, в порядку черговості їхнього внесення. Але якщо ж законопроєкт не зареєстрований як альтернативний, то це правило на нього не поширюється.

Що стосується змісту ПЗ 9029/Фріз, то він, одним словом, у цілому є прийнятним.

Ним пропонується доповнити низку статей КК України щодо корупційних кримінальних правопорушень (статті 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 368-5, 369 і 369-2) обтяжуючою ознакою «те саме діяння, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану». Відповідно, у разі вчинення в таких умовах корупційного кримінального правопорушення суду надається повноваження призначити більш суворий вид чи розмір покарання, ніж за аналогічне кримінальне правопорушення, вчинене в мирний час.

ПЗ 9029/Фріз містить деякі вади.

Зокрема, на відміну від усіх інших статей, де ознакою «те саме діяння, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану», послідовно пропонується доповнити останню частину статті, у ст. 365-2 КК цією ознакою чомусь доповнюється частина 2, а не 3. Це нелогічно.

У разі повторного, вчиненого за попередньою змовою групою осіб та в умовах воєнного або надзвичайного стану підкупу працівника (ч. 2 ст. 354 КК), а також одержання ним неправомірної вигоди мінімальне покарання, порівняно з іншими схожими діяннями, виглядає не пропорційним — штраф, відповідно, 4250 і 8500 гривень. Зіставимо: розмір мінімального штрафу за зловживання повноваженнями, вчинене службовою особою юридичної особи приватного права в умовах воєнного або надзвичайного стану, — у 8–16 разів вищий (68000 гривень). Загалом санкції всіх статей КК України про корупційні злочини потребують приведення в обґрунтовану систему.

Утім, ці вади можна виправити перед розглядом законопроєкту в другому читанні.

Зміст ПЗ 9049/Мазурашу важко визнати альтернативним. Скоріше, цей законопроєкт можна назвати пародією на ПЗ 9029/Фріз, а юридична неграмотність його авторів може бути ілюстрацією на лекціях із правотворчої діяльності.

Насамперед увагу слід звернути на спробу внести зміну до статті КК України, яку ще у 2019 році Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України, внаслідок чого вона є нечинною.

А непропорційність санкцій у цьому законопроєкті є викликом для усієї системи Кримінального кодексу — покарання за певні службові зловживання, які хоча й обурюють суспільство, але не спричиняють тяжкої чи навіть значної шкоди, пропонується зробити набагато суворішими, ніж навіть за умисне вбивство людини, вчинене за сукупності обтяжуючих ознак, за терористичний акт з людськими жертвами, геноцид та інші особливо тяжкі злочини.

До того ж покарання за корупційні злочини, вчинені під час воєнного або надзвичайного стану, автори ПЗ 9049/Мазурашу пропонують зробити безальтернативним — довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Це суперечить, як мінімум, вимогам статей 8, 21, 24, 61 Конституції України, а також положенням ст. 65 Кримінального кодексу щодо загальних засад призначення покарання.

Є й інші вади ПЗ 9049/Мазурашу, яким не варто навіть приділяти увагу з огляду на те, що достатньо названих, аби профільний комітет Верховної Ради мав підстави просити ініціатора законопроєкту відкликати його.

Наостанок зазначимо, що обидва законопроєкти виходять з наївного припущення, ніби збільшення покарання за корупційний чи будь-який інший злочин здатне хоча б якось стримати осіб, які його вчиняють.

Адже злочини вчиняються з розрахунком на те, що особи не будуть викриті в їхньому скоєнні, а якщо й будуть викриті, то зможуть уникнути кримінальної відповідальності або «вирішити питання» про не притягнення до неї, або про незастосування до них покарання чи покарання буде досить не обтяжливим.

Цей розрахунок переважно справджується: реально позбавлення волі відбуває приблизно 0,5 % осіб, які вчинили корупційні злочини. Статистичні дані це підтверджують.

Так, у 2022 році було направлено до суду з обвинувальним актом 1299 проваджень про корупційні злочини, передбачені статтями 364, 368 і 369 КК України, при тому, що обліковано було 4714 таких злочинів. Тобто близько 3400 (майже ¾) заяв і повідомлень про такі виявлені злочини «не підтвердилися».

За оцінками кримінологів, рівень латентності корупційних злочинів в Україні становить не менше 90–99 %. Це означає, що 4200–4700 відповідних корупційних злочинів лише у 2022 році залишились не виявленими.

Засуджено ж у 2022 році за вказані злочини було 919 осіб, а стосовно 134 осіб провадження судом були закриті. Врешті-решт майже до 96 % засуджених осіб застосовано штраф (як правило, в розмірі 17000 гривень) або інший вид покарання, не пов’язаний з позбавленням волі, а ще 1 % звільнені від покарання.

Для того, аби забезпечити максимальну невідворотність відповідальності за корупційні злочини, необхідно посилювати НАБУ, САП, ВАКС, НАЗК й АРМА, а також уповноважені підрозділи з питань запобігання та виявлення корупції державних органів, забезпечити спеціалізацію підрозділів ДБР і Національної поліції, удосконалити кадровий відбір, забезпечити контроль доброчесності та постійно підвищувати кваліфікацію оперативних працівників, слідчих, детективів, прокурорів і суддів, усунути чималі суперечності та інші вади кримінального процесуального, кримінального законодавства й законодавства про адміністративні правопорушення тощо.

Але, схоже, законодавці схильні шукати легких відповідей на складні виклики.

Микола Хавронюк,
член правління Центру політико-правових реформ
Джерело: Фейсбук-сторінка автора