Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Щодо встановлення відповідальності за «поширення інформації про вогневе ураження»

Лис / 22
28

23 листопада у Верховній Раді зареєстрований проєкт Закону № 8218 щодо кримінальної відповідальності за несанкціоноване поширення інформації про вогневе ураження об’єктів на території України.

Проєктом Закону передбачено доповнити статтю 114-2 Кримінального кодексу України новою частиною 1.

Не можна погодитися зі змістом цього проєкту Закону з кількох причин.

1. Проєктом Закону пропонується встановити відповідальність за «поширення інформації про вогневе ураження».

Таке формулювання суперечить принципу юридичної визначеності.

Згідно із Законом «Про інформацію» інформацією є будь-які (!) відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

З ч. 1 ст. 114-2 КК, у разі її прийняття в такому виді, буде неясно, про яку саме інформацію йдеться — про сам факт вогневого ураження чи про його конкретні характеристики (точні координати чи місцевість, наявність і кількість жертв, масштаб руйнувань тощо).

Отже, до кримінальної відповідальності може бути притягнута будь-яка особа, яка повідомила родичам про приблизний район вогневого ураження або повідомила співробітникам про масштаб руйнувань, щоби пояснити неможливість своєї появи на роботі, тощо.

Не відповідає принципу юридичної визначеності також і вказівка на «інші уповноважені державні органи».

Цей же принцип не дозволяє схвально ставитися до спроб описувати склад кримінального правопорушення, застосовуючи множину замість однини, оскільки за такого підходу незрозуміло, чому інформація має стосуватися не одного об’єкта, однієї будівлі чи однієї споруди, а кількох об’єктів, будівель чи споруд, чому останні мають забезпечувати діяльність не одного, а кількох органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних підприємств, установ, організацій тощо.

2. Тепер щодо принципу пропорційності.

Згідно з частиною 4 пропонованої редакції статті 114-2 КК, зазначене поширення інформації про вогневе ураження, якщо воно вчинене «з корисливих мотивів, або з метою надання такої інформації державі, що здійснює збройну агресію проти України, або її представникам, або іншим незаконним збройним формуванням,… за відсутності ознак державної зради або шпигунства», карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Можливо й бувають випадки, коли громадянин України — коригувальник ракетних обстрілів, діючи в інтересах держави-агресора, не отримує за свою підлу справу тридцять срібників, і корисливих мотивів немає. Але як же може не бути державної зради, якщо громадянин України корегує ракетні обстріли держави-агресора по території України, внаслідок яких гинуть люди й руйнується енергетична система України!? Що ж тоді державна зрада, зокрема у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України?!

У цьому контексті слід також пам’ятати, що напади на цивільні об’єкти та напади невибіркового характеру, напади або знищення чи доведення до непридатності об’єктів, необхідних для виживання цивільного населення, перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб на об’єкт нападу, є воєнним злочином (статті 51, 52, 54, 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів), відповідальність за який передбачена статтею 438 КК України. Він карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років (ч. 1), а якщо відповідні дії поєднані з умисним вбивством — позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі (ч. 2).

Громадянин України, який корегує ворожий вогонь, є пособником у злочині, передбаченому, відповідно, частинами 1 або 2 ст. 438 КК України, і повинен нести кримінальну відповідальність за цей злочин з посиланням на ч. 2 ст. 29 КК України, а також за злочин, передбачений ст. 111 КК України «Державна зрада» у формі надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, якщо є всі ознаки складу цього злочину, зокрема умисел.

Звісно, законодавцю ніщо не забороняє створити спеціальну норму, за якою може кваліфікуватися пособництво цивільної особи у воєнному злочині, суб’єктом якого зазвичай є комбатанти. Але, по-перше, така норма має бути розміщена в тому ж розділі, що й загальна, оскільки об’єкт посягання один і той самий, а по-друге, покарання в спеціальних нормах зазвичай є більш суворим ніж те, що в загальній нормі (інакше створюється нічим не обґрунтована так звана привілейована норма).

3. З огляду на потреби кримінальної статистики та взагалі зручності не можна надавати інші номери вже чинним статтям або їхнім частинам.

Якщо є потреба створити статтю, яка містить склад кримінального правопорушення, суміжний з тим, що передбачений, наприклад, у частинах 1 і 2 ст. 114-2 КК, треба робити це в новій статті 114-3 КК, але не перетворювати частини 1, 2 і 3 в частини 2, 3 і 4, додаючи нову частину 1. Тим більше, коли обтяжуючі ознаки, що залишились у перетвореній новій частині 4 ст. 114-2, не є релевантними щодо нової частини.

4. Якщо існує потреба в тому, щоби передбачити кримінальну відповідальність за поширення, саме за відсутності ознак державної зради та шпигунства, певної (конкретної) інформації про результати відповідного вогневого ураження з метою виключити будь-яку можливість для держави-агресора її отримати з відкритих джерел, то треба сформулювати статтю 114-3 КК України.

У ній, з урахуванням вимог принципів юридичної визначеності та пропорційності, визначити:

  1. певне діяння (поширення конкретної інформації), при чому в основному, а не кваліфікованому складі цього діяння має міститися вказівка на те, що воно вчинюється за відсутності ознак державної зради та шпигунства;
  2. властиві лише для цього діяння обтяжуючі ознаки (наприклад, спричинення тяжких наслідків);
  3. покарання, яке може бути реально виконаним в умовах воєнного часу — штраф та арешт (навряд чи в умовах ускладнення роботи центрів пробації, а також безробіття до таких видів покарань можна віднести громадські роботи й виправні роботи).

Микола Хавронюк,
член правління Центру політико-правових реформ
Джерело: Фейсбук-сторінка автора

Версія для друку

коментарі