Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах

Об’єднуємо зусилля заради досягнення стандартів демократії, верховенства права та належного урядування в Україні.

Ми у соціальних мережах
Поширити:
Коментарі:

Вибір під час виборів: хто приміряє крісло міського голови у Харкові?

Жов / 20
15

Інші новини

Знову вибираємо краще життя — в особах міських голів. Хто вони — кандидати в очільники міста? Як вони планують розвивати території, що думають про бюджет, як ставляться до місцевої демократії, як забезпечуватимуть взаємодію влади та громади, прозорість своєї діяльності?

Аби поглибити знання виборців про місцеве самоврядування, допомогти у відповідальному виборі депутатів та очільників міст, працює Всеукраїнська Виборча Рада UA. І в Харкові зокрема — Регіональна Виборча рада UA (далі — ВР).

Це — громадська ініціатива, до якої входять експерти та фахівці з виборчого процесу та місцевого самоврядування.

Як експерт ВР, хочу поділитися своїми враженнями та роздумами про процес зміни влади, проаналізувати, як в Україні формуються партійні команди на основі дискусій ВР з кандидатами на посаду міського голови Харкова.

У дискусіях взяли участь кандидати від партій «Голос», «Європейська Солідарність», «Слуга народу», «Опозиційна платформа — за життя», «Свобода», «За майбутнє», «Демократична сокира», Блоку Світличної «Разом».

Головне враження — в українській політиці запущений процес зміни поколінь. Ми спостерігали це на минулорічних президентських та парламентських виборах. Сьогодні ця неминуча тенденція яскраво проявляється також на виборах до місцевих органів влади.

Здебільшого у дискусіях беруть участь нові обличчя від 30 до 40 років. Їх турбує корупція в органах муніципального управління, схеми маніпуляцій бюджетними грошима, «перекоси» у розподілені бюджетних коштів.

Практично кожен кандидат на пост міського голови заявив про очевидний дисбаланс у фінансуванні міських проєктів. Ідеться про ситуацію, коли левову частку бюджетних коштів спрямовують на здійснення «демонстративних» реконструкцій: парків, скверів, зоопарку, деяких міських магістралей. Але при цьому «в тіні» залишається охорона здоров’я, освіта, збереження архітектурної спадщини та зношеність життєво важливих комунальних мереж.

З одного боку, в Харкові з’явилося чимало гарних, сучасних та навіть унікальних туристичних локацій, які викликають захоплення у гостей міста.

З іншого боку, «підводна частина айсберга»: численні збитки комунальних підприємств, соціальні та медичні проблеми, перекладені на плечі жителів, які практично субсидують своїми податками іміджеві проєкти чинного міського голови.

Такі погляди на поточну ситуацію у Харкові об’єднують усіх партійних кандидатів на пост мера міста. Але що вони будуть робити у випадку своєї перемоги на виборах? Тут, на мій погляд, починаються проблеми.

Вельми помітний в намірах молодих кандидатів, якщо можна так сказати, — ліберально-радикальний настрій.

Ми чули пропозиції про ліквідацію комунальних підприємств та навіть «здачу» їх в концесію. Проте лише один з кандидатів, який має депутатський досвід, зауважив, що «неможливо одразу ліквідувати усі комунальні підприємства, яких понад 60», а також зауважив про необхідність створення рівних умов для конкуренції різних бізнесів у комунальному господарстві міста.

Як голова Фонду місцевої демократії, я багато років досліджую та поширюю інноваційні методи демократичного муніципального управління. Тому наразі можу зазначити: попри освіченість молодих політиків, вони здебільшого озвучують проблеми, але не пропонують варіанти їх вирішення.

Кандидати мовчать про необхідність запровадження методів прямої демократії, про можливості розширення участі громади в управлінні містом та ухваленні рішень.

Це й не дивно, адже в Україні досі немає закону про місцевий референдум, а суспільне бюджетування, принаймні в Харкові, залишається формальністю.

Окрім цього, за словами учасників дискусії, ані петиції, ані партисипаційне бюджетування «не працюють».

Досить скептично молоді кандидати ставляться до необхідності таких обов’язкових документів, як Статут територіальної громади, який фактично є основним документом міста разом з Законом «Про місцеве самоврядування».

У молодих політиків практично немає прикладів успішного залучення громадян до ухвалення рішень муніципальною владою. Оскільки цьому чинить опір сьогоднішня міська бюрократія, а на загальнонаціональному політичному рівні до інструментів прямої демократії ставляться навіть з побоюванням.

Особливість цьогорічних місцевих виборів в тому, що їхні результати фактично завершують реформу адміністративно-територіального устрою, децентралізації, розвитку громад, фінансових та політичних відносин регіонів та центру.

Тобто значення демократичних процедур муніципального управління, вміння влади враховувати інтереси жителів місцевих громад та підтримувати соціальний мир зростає.

Цікаво, що жоден з учасників дискусії — кандидатів у мери — не представив свою команду: у випадку перемоги на виборах, хто нестиме відповідальність за діяльність провідних департаментів міської ради — за комунальне господарство, освіту, охорону здоров’я, архітектуру та містобудування.

І це ще одна гостра проблема, яка виникає в процесі зміни поколінь в політиці. З нею ми вже зіткнулися рік тому після обрання нового глави держави.

Також вражає ідеологічна поляризація партійних кандидатів на посаду міського голови щодо взаємодії влади та громади.

Кандидатка політичних наук Юлія Біденко на одній з дискусій зауважила: «Більшості не подобається ситуація: комусь заважають багаті, які ще більше багатіють; комусь — центральна влада, яка заважає ходити в певну церкву; комусь — місцева влада, яка за допомогою силовиків «пресує» малий та середній бізнес; комусь — відсутність каналізації та гарячої води; комусь — відсутність районних депутатів. А ось системного бачення міських проблем не відстежується».

Чому так відбувається?

На мою думку, проблема криється у незрілості партійної системи нашого суспільства. У всіх багатопартійних західних демократіях багаторічний досвід організаційної роботи та державного управління майбутні мери міст, прем’єр-міністри переймають саме у своїх партіях.

Наприклад, Маргарет Тетчер подолала шлях від активістки місцевого партійного осередку в одному з графств до голови партії, далі до міністра, а вже потім — до прем’єр-міністра.

Приблизно схожий шлях долають мери від керівних партій практично в усіх європейських країнах. Тому що одна з функцій політичних партій — підготовка кадрів для державного управління. Кожна партія несе відповідальність за своїх представників перед виборцями. А мер приходить до управління містом разом зі своєю партійною командою — з фахівцями у сфері комунального господарства, охорони здоров’я, культурної діяльності.

У нас ситуація інша.

По-перше, партії живуть максимум один-два виборчих періоди. Потім їх або ліквідують, або перейменовують, а також замінюють переважну більшість свого активу. Партійний ліфт від студента-активіста до мера в таких умовах неможливий.

По-друге, наші партії нагадують структури «політичного підприємництва», які інвестують наявні ресурси — репутацію та гроші — у просування політичних проєктів для отримання вигоди в майбутньому.

Партійна система виборів передбачає партійних призначенців на державні посади. Проте українські партії не можуть роками виховувати відповідальні кадри. Адже з кожною каденцією одні проєкти вмирають і втрачають спонсорів, інші — народжуються, але здебільшого ситуативно та на невеличкий проміжок часу.

Партії — це спосіб просування для молодих людей, які хочуть «кудись обратися». Але хто тоді виконує політичні функції і готує кадри за відсутності повноцінного партійного життя? Ризикну стверджувати, що громадські організації.

Робота НУО — впливати на органи влади, долучатися до рішень, які вони ухвалюють. Наприклад, з падінням рівня життя населення впродовж останніх шести років масштаби волонтерської та благодійної діяльності в Україні не зменшилися. Це також форма громадської активності та політичної участі.

У списках кандидатів у депутати міської ради дедалі частіше з’являються волонтери та представники громадськості — люди, які пройшли школу громадських неурядових організацій.

Маю надію, що децентралізація та процес кристалізації політичного життя продовжиться, а сильна місцева демократія стане фундаментом для здорової демократії національного рівня.

Дивіться дискусії за участі кандидатів на посаду міського голови Харкова тут і тут.

Ольга Мірошник,
регіональна координаторка Громадської мережі UPLAN у Харкові,
експертка Регіональної Виборчої ради UA,
голова Фонду місцевої демократії

Версія для друку

коментарі